Постанова щодо відмови в позовних вимогах кредитора ТОВ «Росвен Інвест Україна» на суму 23 550,00 грн. про стягнення заборгованості в повному об’ємі

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15 грудня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді — Ратнікової В.М.
суддів — Кирилюк Г.М.
— Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката по кредитам на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 03 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Штифорук О.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, —

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 13.07.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» (товариство) та ОСОБА_2 (клієнт) було укладено договір надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Лінеура Україна» 13.07.2021 року направило ОСОБА_2 , пропозицію (оферту) укласти договір позики №2130048 після заповнення ОСОБА_2 відповідної електронної заявки на отримання фінансового кредиту на сайті первісного кредитора в мережі Інтернет, що знаходиться за адресою https://credit7.ua/.

13.07.2021 року ОСОБА_2 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання договору №2130048 на умовах, визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Лінеура Україна» направлено ОСОБА_2 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор В177, котрий позичальником було введено/відправлено.

Таким чином, 13 липня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п.1.2. вказаного договору товариство зобов’язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов’язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов’язки передбачені договором.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту виконало, надавши клієнту ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 15 000,00 грн.

Зазначало, що ОСОБА_2 не виконувала взяті на себе зобов`язання за договором, не здійснила повернення суми наданого їй кредиту і процентів, нарахованих за строк користування кредитом, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

08 лютого 2022 року між ТОВ «Росвен Інвест Україна» ( новий кредитор) та ТОВ «Лінеура Україна» ( первісний кредитор) було укладено договір факторингу № 1-08022022, відповідно до умов якого, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу.

Відповідно до додатку 1 витягу з Реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 1-08022022 від 08 лютого 2022 року, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором (станом на день відступлення права вимоги) складала суму у розмірі 49 200,00 грн: сума тіла кредиту — 15 000, 00 грн, заборгованість по відсотках за користування кредитними грошовими коштами — 34 200, 00 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» суму заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048 від 13 липня 2021 року в розмірі 49 200 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 03 червня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна», код ЄДРПОУ 37616221, заборгованість за договором про надання коштів у позику № 2130048 від 13.07.2021 року у розмірі 23 550 ( двадцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю » Росвен Інвест Україна «, код ЄДРПОУ 37616221, сплачений судовий збір у розмірі 1289 (одна тисяча двісті вісімдесят дев`ять) гривень 97 копійок.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_3 адвокат по кредитам через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 03 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідачка вважає оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим воно в оскаржуваній частині підлягає скасуванню.

Вказує на те, що позивачем не надано жодного об`єктивного доказу того, що саме відповідачка зареєструвалася в системі кредитора, заповнила анкету-заявку та згодом використала ідентифікатор В177 для підписання договору. У матеріалах справи відсутні роздруківки СМС-повідомлень, докази, що такий ідентифікатор був направлений на фінансовий номер телефону відповідачки, та докази його успішного введення саме відповідачкою . Детальний опис дій, вчинених сторонами для укладення договору, що наданий позивачем, є внутрішнім документом і не може вважатися належним доказом укладення договору саме відповідачкою.

Зазначає, що суд першої інстанції в рішенні послався на «лист про детальний опис дій, вчинених сторонами» як на доказ перерахування коштів, однак такий лист не є розрахунковим документом та належним доказом, що підтверджує факт здійснення фінансової операції.

Вказує на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів (платіжних інструкцій, виписок по рахунку), які б беззаперечно свідчили про перерахування 15 000 грн з рахунку кредитора на банківський рахунок, що належить саме відповідачці. При цьому згідно п. 2.1 договору кошти перераховуються за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 . Матеріали справи не містять доказу, який підтверджує належність вказаної картки саме відповідачці ОСОБА_2 .

Посилається на те, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Тобто, навіть якби, відповідачка і підписала такий договір, то сам факт підписання кредитного договору сторонами не є фактом надання коштів за таким договором. Підписання такого договору є лише правовою підставою для надання коштів. Факт отримання коштів позичальником має підтверджуватися відповідними фінансовими документами. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які допустимі докази, які підтверджують факт отримання відповідачкою кредитних коштів, момент (час, місце, дату) їх видачі, спосіб видачі, періоду часу протягом якого та в якій частці здійснювалась виплата коштів відповідачу, рух коштів по рахунку.

Вважає, що розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є доказом наявності заборгованості відповідачки за договором, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони ( товариства), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Вказує на те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (постанова Верховного Суду по справі № 200/5647/18). Будь-яких належних та достовірних доказів перерахування відповідачці грошових коштів, у зазначеному позивачем розмірі, зокрема, квитанцій, чеків, платіжних доручень, платіжних інструкцій, банківських виписок по рахунку, тощо позивачем до суду не надано.

Таким чином, сторона відповідача вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі відповідачці кредитних коштів та наявності у неї заборгованості у заявленому розмірі.

Зазначає, що позивач обґрунтовує своє право вимоги договором факторингу № 1-08022022, укладеним 08.02.2022 року з ТОВ «Лінеура Україна». Суд визнав цей договір належним доказом переходу права вимоги, однак для підтвердження відступлення права вимоги за конкретним кредитним договором, до договору факторингу має додаватися реєстр боржників, який є його невід`ємною частиною. Позивач надав лише витяг з такого реєстру та першу та останню сторінку реєстру. В матеріалах справи відсутній повний, належним чином засвідчений та підписаний сторонами договору факторингу реєстр боржників, який би дозволив ідентифікувати, що заборгованість саме відповідачки за договором № 2130048 була включена до переліку відступлених прав вимоги.

Отже, на думку сторони відповідача, позивач не довів, що до нього перейшло право вимоги до відповідачки у справі ОСОБА_2 .

До апеляційної скарги представником відповідачки надано копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , виданого 03 вересня 2022 року Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області з якого вбачається, що 03 вересня 2022 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_4 . Прізвище після державної реєстрації шлюбу — ОСОБА_5 .

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 13.07.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та (Мітлицькою) Таїсією Віталіївною було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048 шляхом обміну електронними повідомленнями.

ТОВ «Лінеура Україна» 13.07.2021 року направило ОСОБА_2 , пропозицію (оферту) укласти за договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048 від 13 липня 2021 року після заповнення нею відповідної електронної заявки на отримання фінансового кредиту на сайті Первісного кредитора в мережі Інтернет, що знаходиться за адресою https://credit7.ua/.

13.07.2021 року ОСОБА_2 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048 від 13 липня 2021, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Лінеура Україна» направило ОСОБА_2 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор В177, котрий боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 13.07.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» ( товариство) та ОСОБА_2 ( клієнт) було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048шляхом обміну електронними повідомленнями.

Відповідно до п.1.2. договору на умовах, встановлених договором, товариство зобов’язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов’язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов’язки передбачені договором.

Пунктом 1.2. договору визначено суму кредиту — 15 000 грн. Строк кредиту — 30 днів ( п.1.3 договору). Тип процентної ставки — фіксована ( п.1.4).

Стандартна процентна ставка становить 1.90 %, знижена процентна ставка — 0, 57 % ( п.1.4.1, 1.4.2. договору).

Згідно п.2.1 договору кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки N? НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, на дату складання розрахунку 08.02.2022 року, заборгованість ОСОБА_2 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048 від 13 липня 2021 року становить 49 200 грн.

08 лютого 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) і ТОВ «Росвен Інвест Україна» ( новий кредитор) укладено договір факторингу № 1-08022022, відповідно до умов якого, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплатив первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу.

З наданого позивачем до справи Реєстру боржників №1 за договором факторингу № 1-08022022 від 08 лютого 2022 року вбачається, що в даному реєстрі відсутній боржник ОСОБА_2 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048 від 13 липня 2021 року.

Відповідно до наданого суду Витягу з реєстру боржників за договором факторингу № 1-08022022 від 08 лютого 2022 року, заборгованість ОСОБА_2 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048 від 13 липня 2021 року, станом на день відступлення права вимоги, складала суму у розмірі 49 200,00 грн: сума тіла кредиту — 15 000, 00 грн, заборгованість по відсотках за користування кредитними грошовими коштами — 34 200, 00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048 від 13 липня 2021 року, суд першої інстанції посилався на те, що заборгованість відповідачки за тілом кредиту по вказаному договору становить 15 000 грн і вимога позивача в цій частині є доведеною, а тому підлягає задоволенню. Разом з тим, вимога позивача в частині стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками за період з 13 липня 2021 року по 10 листопада 2021 року задоволенню не підлягає, оскільки досліджені судом розрахунки заборгованості свідчать про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою включає період, який виходить за межі строку кредитування. Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, то заявлені ТОВ «Росвен Інвест Україна» вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості по відсотках за користування позикою за період з 14.08.2021 року по 10.11.2021 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Таким чином, з огляду на зазначене, оскільки відповідачка умови вказаного кредитного договору належним чином не виконувала, то суд першої інстанції вважав за необхідне частково задовольняючи позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» заборгованість за договором про надання коштів у позику у розмірі 23 550 грн., що складається із: 15 000,00 грн — заборгованість по тілу кредиту; 8 550,00 грн — заборгованість по відсотках.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Як встановлено судом, 13 липня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» (товариство) та ОСОБА_2 ( клієнт) було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2130048. Вказаний договір підписаний ОСОБА_2 одноразовим ідентифікатором В177.

У даному договорі містяться особисті дані позичальника ОСОБА_2 , а саме: РНОКПП, номер та серія паспорту, адреса реєстрації, номер телефону, електронна пошта.

Отже, підписанням договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідачка ОСОБА_2 підтвердила прийняття відповідних умов надання позики, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про усі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних дій по попередньому заповненню анкети, надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі, номеру телефону та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Згідно з статтею 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» 5 квітня 2001 року, № 2346-III, який був чинний на день проведення переказу коштів, до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом:1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи — учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Згідно статті стаття 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» для ініціювання переказу в межах України можуть застосовуватися електронні платіжні засоби як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем у порядку, встановленому Національним банком України.

Ініціювання переказу за допомогою електронних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які передбачені статтями 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію», що підтверджують ініціювання переказу кредитних коштів на рахунок відповідачки ОСОБА_2 , а також те, що такий переказ є завершеним.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

Згідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , позивач надав суду наступні докази: договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2130048; лист про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладення договору № 2130048 від 13.07.2021 року; розрахунок заборгованості за кредитним договором; договір факторингу №1-08022022; реєстр боржників до договору факторингу № 1-08022022; витяг реєстру боржників до договору факторингу № 1-08022022; статут ТОВ «Росвен Інвест Україна».

У даному випадку надані ТОВ «Росвен Інвест Україна» розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за договором позики та лист про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладання договору, не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а тому не є належними доказами отримання ОСОБА_2 коштів за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2130048 та наявності заборгованості за вказаним договором.

Ці документи із вказівкою на перерахування коштів позичальниці та із зазначенням конкретного розміру заборгованості є документами, що створені самим кредитором, тому інформація, зазначена в розрахунках, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм Закону та Положення дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами на підтвердження заборгованості за договором позики.

Такими доказами можуть бути також квитанції чи платіжні інструкції щодо перерахування коштів позичальнику на його банківський рахунок.

При цьому, ТОВ «Росвен Інвест Україна» не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження надання відповідачці ОСОБА_2 кредитних коштів, в тому числі і шляхом перерахування відповідної суми коштів на картковий рахунок відповідачки, зокрема, платіжного доручення, меморіального ордеру, довідки банку, тощо.

При вирішенні вказаного спору суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведених вище вимог закону та фактичних обставин справи належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог ТОВ «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за вказаним вище договором позики.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів надання відповідачці ОСОБА_2 кредитних коштів на її картковий рахунок, користування відповідачкою вказаними грошовими коштами, руху коштів по рахунку та наявність заборгованості, яка заявлена до стягнення, то позовні вимоги ТОВ «Росвен Інвест Україна» є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі, знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції та перевірки наявних доказів.

Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, а тому висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» без оцінки вказаних обставин у сукупності, не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 03 червня 2025 року та ухвалення нового судового рішення про залишення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості без задоволення.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову — на відповідача; 2) у разі відмови в позові — на позивача;3) у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, відповідачу мають бути відшкодовані позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 220,80 грн.

Керуючись ст. ст. 526, 626-629, 1048, 1055 ЦК України, ст. ст. 3, 11, 12 Закону України « Про електронну комерцію», ст. ст. 21, 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, ст. ст. 4, 12, 76, 77, 80, 81, 83, 84, 141, 369, 374, 376, 382-384 України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката по кредитам задовольнити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 03 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за договором позики залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (код ЄДРПОУ 37616221) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 220, 80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: