Постанова щодо відмови в позовних вимогах кредитора АТ “Сенс Банк” на суму 264 862,53 грн. про стягнення заборгованості в повному об’ємі

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого — Левенця Б.Б.,
суддів — Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретарів судового засідання — Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Мазур Ю.Ю., по справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2020 року представник АТ «Альфа-Банк» — адвокат Черкавський Ю.С. звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість у розмірі 264 862,53 грн., з яких: 223 462,80 грн. — заборгованість за кредитом, 16 824,73 грн. — заборгованість за відсотками, 23 375 грн. — заборгованість по комісії, 1 200 грн. — заборгованість по штрафам; стягнути з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору (а.с. 2-6).

В обґрунтування позову вказував, що 24.09.2018 року сторони уклали угоду про надання особистого кредиту № 501069221, відповідно до умов якої банк зобов`язався надати відповідачці ОСОБА_1 кредит у розмірі 300 000 грн., а відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та інші платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором, Умовами та графіком погашення кредиту. Банк на виконання своїх зобов`язань надав відповідачці кредит у розмірі 300 000 грн. Відповідачка неналежно виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого її заборгованість станом на 08.07.2020 складає 264 862,53 грн., з якої: заборгованість за тілом кредиту — 223 462,80 грн., заборгованість за відсотками — 16 824,73 грн., комісія — 23 375,00 грн., а також неустойка у розмірі 1200 грн. (а.с. 2-6).

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 19.05.2023 замінено первісного позивача АТ «Альфа-Банк» на належного позивача — АТ «Сенс Банк» (а.с. 39-40).

01.04.2024 року від представника ОСОБА_1 — адвокат по кредитам надійшов відзив на позовну заяву, в якій остання зазначала, що з позовної заяви та доказів, які додані до неї вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено оферту на укладення угоди про надання кредиту, відповідно до якої у позивача виникло зобов`язання на надання відповідачу кредиту. Із вказаного формулювання вбачається, що оферта на укладення угоди про надання кредиту позивачем замінюється поняття «кредитний договір», що за своєю суттю є категорично різними документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Тобто, оферта за своїм змістом є лише пропозицією однієї сторони про намір укласти договір з другою стороною, після якої другою стороною необхідно прийняти таку пропозицію (акцептувати). В результаті таких послідовних дій договір можна вважати укладеним. Натомість, позивачем вказано про те, що шляхом оферти, під яким мається на увазі договір, було надано кредит відповідачеві, що суперечить процедурі укладання договору, не відповідає нормам ЦК України та не може породжувати обов`язки для однієї чи іншої сторони. З оферти неможливо встановити згоду двох сторін щодо істотних умов договору.

При цьому, всупереч викладеним в позовній заяві обставин до її матеріалів додано документи, з яких вбачається, що відповідач 24.09.2018 року надав банку оферту на укладення угоди про надання кредиту № 501069221 на підставі договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-банк», після чого цього ж дня, банк прийняв пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501069221, шляхом надання акцепту. Також, з оферти вбачається, що підставою на укладання угоди про надання кредиту є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-банк», що укладений між відповідачем та банком. Вказана процедура укладання договору суперечить нормам, які викладені в

Публічній пропозиції АТ «Альфа-Банку» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб, оскільки відповідно до п. 2.3 Публічної пропозиції договір вважається укладеним після отримання банком від клієнта письмової анкети заяви про акцепт Публічної пропозиції банку.

Вказувала, що позивачем не надано доказів на підтвердження надання банком грошових коштів позичальнику, позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредитних коштів, користування кредитною лінією у відповідному розмірі, пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк, наявність заборгованості та не зазначено складові суми заборгованості. Крім того, з наданого розрахунку заборгованості не вбачається, за які періоди виникла заборгованість, за які період нараховано відсотки, комісію.

З анкети-заяви вбачається, що розмір комісії за РКО не погоджено сторонами. Також, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи викладене, просила відмовити в задоволення позовних вимоги в повному обсязі (а.с. 54-58).
12.04.2024 року від представника позивача — Панченка Д.В. надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримував позовні вимоги повному обсязі (а.с. 73-83).

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 216912 гривень 53 коп.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судовий збір у розмірі 3253 гривні 70 коп. В задоволенні решти позовних вимог — відмовлено (а.с. 87-90).

Не погодившись з рішенням районного суду, 20 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 — адвокат по кредитам звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 101-104).

На обґрунтування скарги зазначала, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі, а судом винесено рішення та стягнуто з відповідача заборгованість за відсутності належних та допустимих доказів.

Судом не правильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст. 626, 628, 638, 1054, 1056-1 ЦК України, внаслідок чого судом зроблено неправомірний висновок про дотримання форми кредитного договору та стягнення заборгованості за тілом кредиту у заявленій позивачем сумі. Посилалась на обставини, викладені в відзиві на позовну заяву.

Вказувала, що оскаржуване рішення є невмотивованим та необґрунтованим, оскільки висновок суду про погодження відповідача з розміром процентів не підтверджується матеріалами справи (а.с. 101-104).

Не погодившись з рішенням районного суду, 05 грудня 2024 року представник АТ «Сенс Банк» — адвокат Панченко Д.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення в частині відмови в позовних вимогах скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю (а.с.112-116).

На обґрунтування скарги зазначав, що рішення є частково неправомірним з огляду на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність окремих фактів, які суд визнав встановленими, не застосування судом закону, який мав бути застосований до спірних правовідносин, а також з огляду на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Так при винесенні рішення, суд першої інстанції зазначає наступне: «Банк на виконання своїх зобов`язань надав відповідачці кредит у розмірі 300000 грн. Відповідачка неналежно виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого її заборгованість станом на 08.07.2020 складає 264862,53 грн., з якої заборгованість за тілом кредиту — 223462,80 грн., заборгованість за відсотками — 16824,73 грн та комісія — 23375,00 грн., штраф 1200,00 грн.

Таким чином, з відповідачки слід стягнути на користь банку 216912,53 грн. заборгованості за кредитним договором, з урахуванням відсотків, виходячи з розрахунку: 223462,80 — 23375,00 (заявлена до стягнення комісія за обслуговування кредиту)». В резолютивній частині рішення судом відповідно стягнуто 216912 (двісті шістнадцять тисяч дев`ятсот дванадцять) гривень 53 коп. Проте, вважав, що суд невірно визначив розмір заборгованості та помилився, оскільки заборгованість за тілом кредиту складає 223462,80 грн., по відсотках 16824,73 грн., комісія — 23375,00 грн. та штраф 1200,00 грн. Визначаючи розмір заборгованості до стягнення суд фактично відмовив у стягненні комісії та штрафу, а по тілу кредиту та відсотках позов задовольнив.

Проте, розмір тіла кредиту та відсотків складає 240 287,53 грн. (223462,80+16824,73). Невідомо з яких підстав судом від тіла було віднято суму комісії «виходячи з розрахунку: 223462,80 — 23375,00 (заявлена до стягнення комісія за обслуговування кредиту)», оскільки фактично суд відмовив у стягненні комісії. Тому, вважав невірно розмір комісії віднімати від основного тіла кредиту. Щодо відмови суду у стягненні комісійної винагороди, 24.09.2018 року АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом надання Банку підписаної нею оферти уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції банку на комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Кредит готівкою») було укладено угоду про надання кредиту № 501069221. Пунктом 1 оферти зазначається «Під час користування Кредитом я пропоную банку надавати мені послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та Договором, за надання яких пропоную встановити комісійну винагороду, а саме: б) за обслуговування кредиту 1,25% від суми кредиту, зазначеної в цій оферті без ПДВ.

Таким чином, позивач погодила такі умови. Додатком №1 «Графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки» передбачена комісія за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 3750,00 грн. щомісячно. Кредитний договір укладений 03.05.2018 р. З 10.06.2017 р. набрав чинності ЗУ «Про споживче кредитування», що є спеціалізованим законом. До 10.06.20017 р. статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» складалася із 13-ти частин та містила обмеження щодо встановлення комісійної винагороди у споживчих кредитних договорах. З 10.06.2017 р. стаття 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» складається із однієї частини наступного змісту:

«Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування»». У минулому (до 10.06.2017 р.) поки діяла ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції, що не передбачала нарахування комісійної винагороди то в сукупності із відповідною статтею застосовувалася ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов кредитування. Оскільки станом на дату укладання кредитного договору норми спеціалізованого закону щодо споживчого кредитування передбачають можливість нарахування комісійної винагороди то підстав для застосування ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» немає.

В постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 467/555/19 зазначено наступне: «Проаналізувавши підстави звернення до суду, норми законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, положення оспорюваного позивачем договору, Верховний Суд дійшов висновку, що стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції яка діяла до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» (набрав чинності 10 червня 2017 року) на яку посилався позивач як на підставу задоволення позову, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на момент укладення спірного договору діяла інша правова норма, яка підлягає застосуванню. Тобто вказані посилання заявника є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення правових норм, які регулюють спірні правовідносини.».

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Разом з тим, на підтвердження виконання умов кредитного договору позивач здійснював оплату вказаної комісійної винагороди, тим самим погоджуючись та у повному обсязі визнаючи відповідні умови кредитного договору. Кредитний договір повністю відповідає вимогам ЗУ «Про споживче кредитування» та іншим нормам права, що регулюють в тому числі відносини споживчого кредитування.

Щодо правомірності нарахування штрафу. Згідно Паспорту споживчого кредиту, який було підписано відповідачкою особисто, а саме розділу 6. Додаткова інформація зазначено «Наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит: Штрафи за кожне прострочення платежу, що триває від 1-го до 4-х днів — 100 грн., за кожне прострочення платежу, що триває 5 днів і більше — 300 грн. Таким чином, враховуючи, що позичальниця належним чином не виконування зобов`язання Банком повністю правомірно, що погоджено було підписом ОСОБА_1 погодилась на застосування штрафних санкцій у випадку прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, розрахунок заборгованості чітко відображає нарахування штрафу, оскільки погашення не здійснювались вчасно (а.с. 112-116).

03 лютого 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 — в якому остання просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги АТ «Сенс Банк» (а.с. 155-161).

18 лютого 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника АТ «Сенс Банк» — адвоката Панченка Д.В., в якому останній просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення (а.с. 162-168).

Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Позивач АТ «Сенс Банк» про розгляд справи апеляційним судом 27 лютого 2025 року був сповіщений 30 січня 2025 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС Банку та, окремо, представнику АТ «Сенс Банк» — адвокату Панченко Д.В. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень. Відповідачка ОСОБА_1 про розгляд справи апеляційним судом 27 лютого 2025 року була сповіщений 30 січня 2025 року повідомленням її представника — адвоката по кредитам до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Представник ОСОБА_1 — адвокат по кредитам подала заяву з прохання розглянути справу за відсутності відповідачки та її представника (а.с. 145, 149-159).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі — завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ «Сенс Банк» не підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач — фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит (кредит) — грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 звернулась до АТ «Альфа-Банк» з анкетою-заявою про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (а.с. 8).

Вказана анкета-заява складається з двох частин, перша частина містить особисті анкетні дані відповідачки та прохання відкрити поточний рахунок на її ім`я у гривнях/доларах США/євро, а друга частина є підтвердження акцепту Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб на умовах, викладених в публічній пропозиції та додатках до договору, що розміщені на веб-сторінці банку www.alfabank.ua. Анкета-заява підписана ОСОБА_1 (а.с. 8).

24.09.2018 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано оферту на укладання угоди про надання кредиту № 501069221, згідно з якою позичальниця запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти Угоду про надання кредиту, обслугов4ування карти та відкриття відновлювальної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Споживчий кредит: тип кредиту — «кредит готівкою», сума кредиту — 300 000 грн., процентна ставка фіксована — 13,99 % річних; строк кредиту — 48 місяців. Дата повернення кредиту 24.09.2022 року; кредит надається для власних потреб, спосіб видачі — переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк». Умови кредитної картки та відкритті відновлювальної кредитної лінії: тип кредиту — відновлювальна кредитна лінія, сума кредиту до 200000 грн., фіксована процентна ставка 26 % річних, строк дії кредитної лінії — 3 роки з моменту випуску (а.с. 7).

Крім того, 24.09.2018 року сторонами підписано додаток № 1 до Угоди про надання кредиту № 501069221, що містить графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. В цьому додатку зазначено, що підпис позичальника свідчить про отримання ним всієї інформації про умови кредитування (а.с. 9).

Відтак, між сторонами було укладено угоду про надання споживчого кредиту № 501069221.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за угодою про надання споживчого кредиту № 501069221, позивач посилався на те, що відповідачка неналежно виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого її заборгованість станом на 08.07.2020 року складає 264 862,53 грн., з якої: заборгованість за тілом кредиту — 223 462,80 грн., заборгованість за відсотками — 16 824,73 грн., комісія — 23 375,00 грн., а також неустойка у розмірі 1200 грн.

На підтвердження вказаної заборгованості, позивачем було надано до суду розрахунок заборгованості за договором № 501069221 від 24.09.2018 року, згідно з яким заборгованість відповідача станом на 08.07.2020 року становить у розмірі 265 862,53, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 223 462,80 грн., заборгованості по відсоткам у розмірі 16 824,73 грн., заборгованості по комісії 23 375,00 грн., заборгованості по штрафам 1 200 грн. (а.с. 10).

Однак, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а отже не є належним доказом існування боргу.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Позивачем не надано доказів того, що відповідач користувався наданими банком коштами та має заборгованість саме у визначеному позивачем розмірі, первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»(виписку з банківського рахунку позичальника або меморіальний ордер (платіжне доручення) тощо) на підтвердження факту перерахування позичальнику кредитних грошей до суду першої інстанції не надав.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі, АТ «Сенс Банк» є позивачем у справі та на підтвердження своїх позовних вимог щодо наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором, позивач мав можливість додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписку по особовому банківському рахунку позичальника та докази надання кредитних коштів та їх розміру.

У відзиві на позовну заяву, відповідачка ОСОБА_1 зазначала, що позивачем не надано доказів на підтвердження надання банком грошових коштів позичальнику, позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредитних коштів, користування кредитною лінією у відповідному розмірі, пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк, наявність заборгованості та не зазначено складові суми заборгованості (а.с. 54-58).

12 квітні 2024 року від представника позивача — адвоката Панченка Д.В. надійшла відповідь на відзив, за змістом якої представник Банку був обізнаний з такими доводами відповідачки, зазначив про підтримання позовних вимог у повному обсязі (а.с. 73-83).

Проте, під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов`язком в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості.

З огляду на вищезазначені положення ст.ст. 12, 81, 367 ЦПК України та обставини справи, суд апеляційної інстанції відхилив посилання представника АТ «Сенс Банк» — адвоката Панченка Д.В. на додану до апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції виписку з особового рахунку (а.с. 167).

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що в оцінці поведінки та способу ведення справ, Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача — фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Аналогічна позиція викладена і Верховим Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20.

Разом з тим, суд бере до уваги правові висновки, наведені, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21), а саме: Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що: Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.

Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Як вказано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21), суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Позивачем не надано до суду першої інстанції виписки по особовому рахунку відповідача, а наданий до апеляційного суду витяг з виписки від 12 лютого 2025 року (на одному аркуші) не містить даних щодо руху коштів (окрім приміток самого Банку про перенесення заборгованості у період з 27.01.2020 року до 25.06.2020 року), інших доказів Банком до суду не надано, що позбавляє суд можливості встановити, чи користувався відповідач кредитними коштами, чи сплачував кошти відповідно до умов договору, у які строки, а також, чи допустив заборгованість по їх поверненню, внаслідок чого у позивача виникло право на звернення до суду із даним позовом.

З розрахунку заборгованості, зробленого позивачем, не вбачається за можливе перевірити факт перерахування коштів позивачем відповідачу на виконання умов спірного договору та правильність нарахувань відповідних сум.

Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості сам по собі не є безспірним доказом розміру боргу.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18.

Відтак, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування позивачем кредитних коштів відповідачу та наявності заборгованості у відповідача за спірним договором, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно до ст. п. 2, ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Щодо судового збору.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції, залишається за позивачем.

На підставі ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути 3 253,68 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, —

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» — залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року — скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3 253,68 грн.судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення — 10 березня 2025 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова