Постанова щодо відмови в позовних вимогах кредитора АТ “Акцент — Банк” на суму 93 233,30 грн. про стягнення заборгованості в повному об’ємі

ДНІПРОВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 

23 липня 2024 року

Категория: суд с банком

м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Свистунової О.В.,
суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року
у справіза позовом Акціонерного товариства «Акцент — БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року позивач Акціонерне товариство «Акцент — БАНК» звернулося до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 22.12.2018 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку.На підставі Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ним ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки як засобу доступу до зазначеного рахунку.

ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.

Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджує він своїм підписом у заяві. Всі основні умови кредитування доведені клієнту, про що свідчить його підпис у Паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка».

Акціонерне товариство «Акцент Банк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов договору.

У свою чергу відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору.

У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 03.10.2023 заборгованість становить 93233,30 грн., що складається із заборгованості за кредитом 52999,43 грн., заборгованості по відсоткам — 40233,87 грн., штрафу — 0,00 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року задоволено позовні вимоги.

Стягнуто з ОСОБА_1 на корись Акціонерного товариства «Акцент Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.12.2018 року у розмірі 93 233 (дев`яносто три тисячі двісті тридцять три) гривні 30 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на корись Акціонерного товариства «Акцент Банк» витрати по оплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

У відзиві на апеляційну скаргу, подану до суду апеляційної інстанції 03.06.2024 року, позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 92 233, 30 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч.1,4 ст. 357 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в «А-Банк» (а.с. 7).

Згідно із долученого до позовної заяви паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який підписаний, зокрема, відповідачем ОСОБА_1 22.12.2018 року, відповідач ознайомився з типами кредиту, сумою кредитного ліміту, процентною ставною (а.с. 8).

Згідно з довідкою за картами ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картки: НОМЕР_2 строком дії до вересня місяця 2022 року (а.с.14).

Відповідно до довідки за лімітами клієнта ОСОБА_1 , кредитний договір б/н від 22.12.2018 за період з 22.12.2018 року по 03.10.2023 року, встановлено кредитний ліміт: 22.12.2018 року у розмірі 4000,00 грн, який в подальшому збільшився: 10.07.2019 року до 14000,00 грн., 12.08.2019 року збільшився до 19000,00 грн., 04.02.2020 року збільшився до 23000,00 грн., 06.03.2020 року збільшився до 38000,00 грн., 25.08.2023 року збільшився до 53000,00 грн. (а.с. 15).

Із виписки по картці клієнта ОСОБА_1 за період з 22.12.2018 по 03.10.2023 вбачається, що відповідач активно користувався кредитним лімітом, здійснював перекази, покупки та знімав готівку (а.с.9-13).

Згідно із наданим представником позивача розрахунку заборгованості за договором б/н від 22.12.2018 року укладеного між АТ «АКЦЕНТ-БАНК» та клієнтом ОСОБА_1 , що доданий до позову станом на 03.10.2023 заборгованість складається із загального залишку заборгованості в сумі 93233,30 грн. (а.с.5-6).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наданий банком розрахунку заборгованості свідчить, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, з приводу чого станом на 03.10.2023 року має заборгованість у загальному розмірі 93233,30 грн., яка складається з 52999,43 грн. заборгованість за кредитом та заборгованість за процентами 40233,87 грн. Доказів на спростування аргументів банку щодо розміру кредитної заборгованості відповідачем не надано.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «А-Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, умови кредитування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Колегія суддіввважає,що вданому випадкунеможливо застосуватидо вказанихправовідносин ч.1ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ «А-Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Так, в позовній заяві Банк посилається на те, що 22.12.2018 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг з метою укладення кредитного договору та отримання кредитної картки.

Разом з позовною заявою Банк надав розрахунок заборгованості за договором від 22.12.2018 року, тоді як з нього не вбачається, яким чином він стосується кредитного договору № б/н від 22.12.2018 року.

Також, даний розрахунок не містить відомостей щодо суми фактично наданого кредиту відповідачу.

У матеріалах справи міститься Анкета-Заява відповідачки від 22.12.2018 року, з якої не простежується, що відповідач за нею отримав кредитні кошти, так як вказаний документ містить лише анкетні дані відповідача, а тому висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог є хибним.

Дослідивши зібрані у справі докази окремо й в їх сукупності, колегія суддів вважає, що жоден із наданих позивачем документів не містить підтвердження факту надання відповідачу 22.12.2018 року кредитних коштів.

При цьому, суд апеляційної інстанції не бере до уваги наданий позивачем паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна карта» за підписом відповідача від 22.12.2018 року, оскільки він містить загальну інформацію щодо кредитного продукту «Картка «Універсальна» та «Картка «Універсальна Gold», яка є актуальною до 01 січня 2019 року та, яка, в свою чергу, не відомо яким чином стосується кредитного договору б/н від 22.12.2018 року та анкети-заяви відповідача від 22.12.2018 року.

Тому доводи позивача про те, що відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту за програмою Кредитна картка, в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, відсоткова ставка та багато іншого, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Надані позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, вказана вище Заява виключають реальну можливість стягнення за ними заборгованості, оскільки в розумінні положення ст. 626 ЦК України не є договором, а тому за вказаними документами виключається реальна можливість стягнення будь-яких коштів.

Частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Зважаючи, що позивачем є юридична особа банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, — зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, у позовній заяві Банк посилається на те, що 22.12.2018 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг з метою укладення кредитного договору та отримання кредитної картки.

Вбачається, що вказана заява позичальника не містить умов щодо сплати заборгованості за відсотками.

Долучені до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, та Тарифи користування кредитною карткою Універсальна, Універсальна GOLD, якими передбачено, зокрема, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, — відповідачем не підписані.

Заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано, яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.

На підтвердження своїх позовних вимог Банком надано розрахунок заборгованості за кредитним договором від 22.12.2018 року, згідно якого станом на 03.10.2023 року відповідач має заборгованість 93 233,30 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 52999,43 грн., заборгованість за відсотками 40233,87 грн.

При цьому, позивачем не розкрито таке поняття як «заборгованість за відсотками», його правова природа та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв`язку з чим колегія суддів позбавлена можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «заборгованість за відсотками», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню.

Вказане свідчить про безпідставність вимог про стягнення заборгованості за відсотками через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті, так як доказів того, що відповідач брав на себе зобов`язання щодо сплати заборгованості за відсотками, Банком доведено не було.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Пунктом 13 ст.141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з Акціонерного товариства «Акцент — БАНК» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 026 грн. за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Акціонерного товариства«Акцент -БАНК» до ОСОБА_1 простягнення заборгованостіза кредитнимдоговором відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент — БАНК» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 026 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 23 липня 2024 року.

Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
І.А. Єлізаренко