Постанова щодо відмови в позовних вимогах АТ “Універсал Банк” (Моно Банк) на суму 84 500,18 грн. про стягнення заборгованості в повному об’ємі

 

Категория: суд с банком 

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий упершій інстанції:

Мащук В.Ю. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2022 року

колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2022 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2021 року АТ «Універсал Банк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 24.11.2017 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. Положеннями Анкети-заяви визначено, що остання разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Відповідач, підписавши Анкету-заяву, підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір, та зобов`язується виконувати його умови. Умови обслуговування рахунків фізичної особи в Акціонерному товаристві «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у гривні у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зобов`язавшись повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші обов`язкові платежі. Відповідач порушив умови кредитного договору від 24.11.2017 року, у зв`язку з чим станом на 04.10.2021 року утворилась заборгованість у розмірі 84500,18 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість в загальному розмірі 84500,18 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ «Універсал Банк», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 84500,18 грн., розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2022 року залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду, виходячи з наступного.

Встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ «Універсал Банк» надано копію анкети-заяви ОСОБА_1 від 24.11.2017 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, за змістом якої відповідач виявляє бажання оформити на своє ім`я платіжну банківську карту, відкрити поточний рахунок у гривні та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку (а.с. 9).
Зазначена вище анкета-заява не містить відомостей про розмір тіла кредиту (кредитного ліміту), строк дії кредитного договору, відсутня також інформація про розмір процентів за користування кредитом, неустойки (штрафу, пені), тощо.

Долучений до позовної заяви витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, затверджених рішенням правління банку №39 від 07.11.2017 року, яким передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг, – відповідачкою не підписаний (а.с. 19-28).

Зазначена вище анкета-заява містить текст про погодження споживача з Умовами та правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.

На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості закредитним договором №б/н від 24.11.2017 року, згідно якого станом на 04.10.2021 року банком нарахована заборгованість в розмірі 84500,18 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту (а.с. 15-18).

За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України

публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 24.11.2017 року розмір процентів за користування кредитом не зазначений.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24.11.2017 року, посилався на Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, затверджених рішенням правління банку №39 від 07.11.2017 року, як невід`ємну частину кредитного договору.

Витягом з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, затверджених рішеннямправління банку №39 від 07.11.2017 року, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: порядок нарахування відсотків та їх розміри, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені та комісії, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови обслуговування рахунків фізичної особи, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.monobank.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» у період – з часу виникнення спірних правовідносин (24.11.2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18.11.2021 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови обслуговування рахунківфізичної особи,відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісії та пені, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови обслуговування рахунків фізичної особи, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).

Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним – споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, затверджених рішенням правління банку №39 від 07.11.2017 року, які містяться у матеріалах справи, не визнається відповідачем, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву (а.с. 49-52) та не містить його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24.11.2017 року, шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді плату за користування кредитними коштами, яка встановлена у формі сплати відсотків.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Необхідно також зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 24.11.2017 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, – колегія дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

АТ «Універсал Банк» не надало суду першої інстанції доказів на підтвердження відкриття на ім`я відповідача рахунку, видачі йому грошових коштів, доказів зарахування кредитних коштів, а також розміру заборгованості відповідача за тілом кредиту у розмірі у розмірі 84500,18 грн.

Також позивачем не надано до суду першої інстанції виписки з особового рахунку, а доданий до матеріалів позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить відомостей про тип картки, яка була надана відповідачу. Наданий банком розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розмір, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача, позивачем не надано.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.

У своїй заяві до суду АТ «Універсал Банк» просив розглянути справу у його відсутність (а.с. 58-60), клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3 статті 367 ЦПК України).

Подання доказів після розгляду справи у суді першої інстанції порушує принципи змагальності та диспозитивності сторін, тому колегія не приймає, як доказ, подану апеляційному суду копію виписки з особового рахунку позичальника, яка на думку позивача, підтверджує факт користування відповідачем кредитними коштами, оскільки позивачем не зазначено обставин неможливості подання вказаної виписки по рахунку до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (а.с. 84-99).
Отже, будучи обізнаним про те, відповідач заперечує проти позову та не визнає суму боргу у розмірі 84500,18 грн, що підтверджується, зокрема, поданим представником ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відзивом на позовну заяву з доказами направлення його копії АТ «Універсал Банк» (а.с. 49-52, 56), позивач, разом з тим, не надав доказів на підтвердження позовних вимог, тобто, скористався своїми правами, передбаченим ЦПК України, на власний розсуд.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку про недоведеність позивачем видачі позичальнику ОСОБА_1 кредитних коштів, – колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 24.11.2017 року по тілу кредиту в сумі 84500,18 грн.

Такі висновки відповідають також правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 29.01.2020 року у справі №755/18920/18 (провадження №61-17205 св 19).

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 17 жовтня 2022 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова