Основні принципи виконавчого провадження

З одного боку, виконавче провадження – це самостійний етап вирішення кредитного спору, а з іншого – воно є продовженням цивільного процесу. Після того, як кредитор отримує судове рішення, в більшості випадків воно не виконується добровільно та автоматично.
Для того, щоб виконавче провадження змогло досягти цілі та виправдати себе, воно має грунтуватися на головних непорушних засадах. Ці засади можна об’єднати в основні принципи виконавчого провадження.

Щодо кредитних спорів виділимо такі:

– співрозмірність заходів виконавчого провадження із сумою боргу. Наприклад, якщо розмір боргу 10 тис. грн, то арешт повинен бути співрозмірним;

– розумність строків. Боржник не може вічно перебувати під наглядом виконавчої служби. Якщо кредитор не подав виконавчий документ на виконання протягом 3 років, то після спливу цього строку, його заява вже й не може бути прийнята;

– право на оскарження рішень виконавця. Боржник та стягувач мають право подавати скаргу на дії виконавця до Мін’юсту, або до суду;

– відкритість діяльності посадової особи. Сторона виконавчого провадження має право знайомитися з матеріалами справи та ходом виконавчого провадження;

– об’єктивність та справедливість. Наприклад, закон визначає місце початку виконавчого провадження. Це місце повинне збігатися з місцем проживання боржника, аби останній міг ефективно брати участь у виконавчому провадженні.

Справедливою буде ситуація, коли рішення, яке потрапляє у виконавчу службу чи до приватного виконавця, все-таки буде виконаним. Саме для цього й існує виконавча служба.

Своєю чергою, основні принципи виконавчого провадження окреслюють межі, за які посадові особи не можуть виходити, щоб не сталося ситуації, коли ціль виправдовує методи.