Рішення щодо відмови в позовних вимогах кредитора АТ КБ “Приват Банк” на суму 17 983,16 грн. про стягнення заборгованності в повному об’ємі

Рішення щодо відмови в позовних вимогах кредитора АТ КБ "Приват Банк" на суму 17 983,16 грн. про стягнення заборгованності в повному об'ємі

Справа №572/83/18

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року м.Сарни
Сарненський районний суд Рівненської області в складі:
головуючий суддя Рижий О.А.
за участю секретаря судових засідань Мороз Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сарни з викликом сторін справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк Приват Банк подал в суд за неуплату кредита з позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 17983 грн. 16 коп. та понесені судові витрати в розмірі 1762 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі заяви б/н від 08.02.2013 року отримав кредит в розмірі 8000,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві.
Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Однак, відповідач умови договору щодо належного виконання зобов`язань порушив, оскільки не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами, які передбачені договором, в зв`язку з чим просить стягнути з відповідача вказану заборгованість по кредитному договору.
Відповідно до вимог ч.5ст.279 ЦПК Українисторони в судове засідання не з`явилися, проте відповідачу було встановлено строк в п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву. Про час та місце розгляду справи ОСОБА_2 повідомлявся відповідно до закону.
Відповідачем, відповідно доч.7 ст.178 ЦПК України, подано до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що він позовні вимоги банку не визнає, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дослідивши надані докази, дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
За частиною першоюст.626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першоїст.628ЦКУкраїни зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно дост. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У відповідності до ст.1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до приписів нормист.1055ЦКУкраїни кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним.
Згідно ч. ч. 1, 2ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися (листи, телеграми, телетайпне чи електронне повідомлення тощо). При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників.
Право кредитора вимагати повернення кредиту наступає у разі прострочення позичальником повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач посилався на те, що відповідач 19.06.2013 року підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ “Приватбанк”, в якій зазначено, що вказана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг.
У анкеті – заяві ОСОБА_1 виявила намір приєднатись до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банку. Досліджена в судовому засіданні анкета – заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 19 червня 2013 року є стандартним бланком, у якому відсутні відомості щодо суми встановленого кредитного ліміту, не зазначений розмір процентів, комісії, пені і штрафів, порядку користування кредитними коштами, тобто відсутні істотні умови кредитного договору, на яких він міг бути укладений.
До матеріалів справи долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», проте вказаний документ не містить підпису відповідача. В той час, як Витяг з Тарифів обслуговування передбачає тарифи обслуговування саме кредитних карт «Універсальна», яких є чотири види, що різняться між собою умовами нарахування, зазначеними періодами, ставками, умовами нарахування пені та штрафів.
В матеріалах справи відсутні документи, в тому числі первинного бухгалтерського обліку, які б дали змогу суду встановити, що відповідачем дійсно було отримано кредит , його розмір, встановлений банком ліміт кредитної картки, термін її дії та на підставі якого договору вона видавалася.
На думку позивача, істотні умови договору сторони узгодили в Умовах та правилах надання банківських послуг у ПриватБанку, однак надані позивачем Умови не містять підпису відповідача ОСОБА_1 .
З огляду на досліджені докази, суд дійшов висновку про те, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно, брав на себе зобов`язання зі сплати процентів, комісії, пені, штрафів у разі порушення зобов`язання, если Приват Банк подал в суд.
З огляду на це, обставини ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг у ПриватБанку не доведені позивачем, а самі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Так як роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) (Постанова N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першоїстатті 634 ЦК Україниза змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ “ПриватБанк” в період – з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, який міститься в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна” “Універсальна, 30 днів пільгового періоду” та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19.06.2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 03.07.2019 року в справі №342/180/17.
Згідно з вимогамистатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановахВерховного Суду.
Висновки щодо застосування відповідних норм права викладені у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.
У рішенніКонституційногоСудуУкраїни №7-рп/2013 від 11.07.2013 року проведено конституційно-правовий аналіз правовідносин зі сплати пені, що виникають між фізичними особами – споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування. Так, Конституційний суд України вважає що відповідно доч.4ст.42 Конституції України,держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зч.1ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Зі змісту вказаного рішення слідує, що правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положенняКодексупро зобов`язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до п.3.2. Рішення Конституційного суду України, положеннямич.1,2ст.18 Закону про захист прав споживачіввстановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Вч.3,ч.4 ст.18 Закону про захист прав споживачівнаведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьомуп.4ч.1ст.21 Закону про захист прав споживачіввстановлено, що для цілей застосування цього закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписич.4ст.42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.
Цей висновок узгоджується з положеннямиРезолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частиниРішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У наведених „Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та викання повинні підпорядковуватися таки засадам , згідно з яким особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Беручи до уваги встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених вимог.
В зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача, згідно дост. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, ст.ст. 525,526,610,625,1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 141,258-268ЦПКУкраїни суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенніпозову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Сарненський районний суд Рівненської області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Рижий О.А.