Рішення щодо відмови в позовних вимогах кредитора АТ “Альфа-Банк” на суму 253 553,84 грн. про стягнення заборгованності в повному об’ємі

Рішення щодо відмови в позовних вимогах кредитора АТ “Альфа-Банк” на суму 253 553,84 грн. про стягнення заборгованності в повному об’ємі

РІШЕННЯ
Іменем України

Категорія: Суд з банком

22 жовтня 2020 р. м. Кам`янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:
Головуючого, судді – Івченко Т.П.За участю: секретаря судового засідання Корнієнко К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості»,-
встановив:

1.Позиція позивача.

В листопаді 2017 року до провадження Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за надійшов зазначений позов, за яким позивач – Публічним акціонерним товариство «Укрсоцбанк» просить стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість в розмірі 253553 (двісті п`ятдесят три тисячі п`ятсот п`ятдесят три ) тисячі 84 копійки.
05 серпня 2019 року заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області позовні вимоги задоволено.
27 січня 2020 року Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05.08.2019 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості» задоволено, Заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05.08.2019 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості» скасовано.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що між що між позивачем Публічним акціонерним товариство «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 105/6-61-6 від 19.04.2006 року, відповідно до договору відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 101 000 гривень 00 копійок з терміном погашення до 18.04.2021 року.
В забезпечення виконання зобов`язання з відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Відповідачі вчасно грошові кошти для погашення заборгованості не надали, в зв`язку з чим станом на 16.03.2017 рік утворилась заборгованість в розмірі 253553 (двісті п`ятдесят три тисячі п`ятсот п`ятдесят три ) тисячі 84 копійки, яка складається:
– 84 170 (вісімдесят чотири тисячі сто сімдесят) грн. 00 коп. заборгованість за кредитом;
– 143191, 12 (сто сорок три тисячі сто дев`яносто одна) грн. 12 коп. заборгованість за відсотками;
– 7403,00 (сім тисяч чотириста три) грн. 00 коп. інфляційні витрати за кредитом;
– 18789, 72 (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 72 коп. інфляційні витрати за відсоткам.
Тому просить суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість в розмірі 253553 (двісті п`ятдесят три тисячі п`ятсот п`ятдесят три ) гривні 84 копійки та судові витрати в розмірі 3803 (три тисячі вісімсот три) гривні 31 копійка.

2. Позиція відповідача.

Представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом по кредитам зазначено, що 19 квітня 2006 року між Публічним акціонерним товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір за № 105/6-61-6, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 101 000 (сто одна тисяча ) гривень з терміном погашення до 18.04.2021 року. Свої зобов`язання Банк виконав, надавши відповідачу кредит у сумі 101 000,00 грн., а відповідач не виконав своїх зобов`язань належним чином, в результаті чого має прострочену заборгованість у сумі 253 553,84 грн., яка складається з: суми заборгованості за кредитом – 84 170,00 грн., суми заборгованості за відсотками – 143 191,12 грн., розміру інфляційних витрат за кредитом 7 403,00 грн., розміру інфляційних витрат за відсотками – 18 789,72 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Отже, певний період часу, початок якого визначений календарною датою або по-дією, починається з наступного дня після вказаної дати або з дня настання події, які у свою чергу до цього строку не включаються. За змістом частин і, 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку, а коли він визначений місцями, то у від-повідне число останнього місяця строку. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, -оскільки з певними моментами (фактами), які свідчать про по-рушення права особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.
Оскільки умовами Кредитного договору, укладеними між сторонами 16.04.2006 передбачені самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу (траншу), а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місця строку.Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу (Постанова Верховного Суду № 61- 2233св від 04 квітня 2018 року). З розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж був сплачений ОСОБА_1 29.10.2010. Кінцевий строк погашення заборгованості за кредитом, визначений 18.04.2021. Банк до суду звернувся 06.11.2017. Невиконання позичальником прийнятих на себе зобов`язань по поверненню кредитних коштів за кредитним договором представником відповідача не спростовується. Таким чином, згідно документів, наданих Позивачем, зазначених норм права, терміни позовної давності Позивачем були пропущені.

3. Процесуальні питання пов`язані з розглядом справи.

06.11.2017 року позивачем подана повна заява до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
05 серпня 2019 року винесено заочне рішення суду по кредиту.
27 листопада 2019 року представником відповідача ОСОБА_1 кредитним адвокатом подана заява про перегляд Заочного рішення.
28 листопада 2019 року заяву про перегляд Заочного рішення залишено без руху.
18 грудня 2018 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом по проблемним кредитам подана заява на виконання вимог ухвали.
18 грудня 2019 року ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області заяву про перегляд Заочного рішення призначено до розгляду.
08 січня 2020 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом по кредитам подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
09 року 2020 року ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області клопотання представника відповідача ОСОБА_1 кредитного адвоката задоволено.
27 січня 2020 року Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05.08.2019 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості» задоволено, Заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05.08.2019 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості» скасовано.
30 січня 2020 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом по проблемним кредитам подано відзив на позовну заяву.
10.03.2020 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката по кредитам подано клопотання про відкладення судового розгляду з підстав зайнятості в іншій справі (а.с. 162).
10.03.2020 року справа слуханням відкладена на 19.05.2020 року.
19.05.2020 року від представника позивача ОСОБА_3 (а.с. 177), подано клопотання про відкладення судове засідання з підстав зайнятості адвоката у іншому процесі.
19.05.2020 року справа слуханням відкладена на 10.06.2020 року.
10.06.2020 року з боку представника відповідача ОСОБА_1 кредитного адвоката заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, з підстав неявки представника позивача в судове засідання.
10 червня 2020 року представником позивача Акціонерним товариством «Укрцоцбанк» подано заяву про заміну сторони її правонаступником.
10 червня 2020 року Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_1 юриста по кредитам про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
10 червня 2020 року Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області задоволено клопотання представника позивача Акціонерним товариством «Укрцоцбанк про заміну сторони її правонаступником.
15 червня 2020 року представником відповідача ОСОБА_1 кредитний юрист подано клопотання про розгляд справи без участі сторони відповідача.
Представником позивача до суду надане клопотання про розгляд справи за його відсутності, на заявлених вимогах наполягає з підстав, наведених у заявах по суті справи.
Відповідач, ОСОБА_2 будучи належним чином сповіщеним про дату, час та місце судового розгляду, до судового засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовні вимоги не подав, судові повістки виклики направлені відповідачеві на адресу його реєстрації.

4. Фактичні обставини встановлені судом.

Між позивачем Публічним акціонерним товариство «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 105/6-61-6 від 19.04.2006 року, відповідно до договору відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 101 000 гривень 00 копійок з терміном погашення до 18.04.2021 року.
В забезпечення виконання зобов`язання з відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки.
Відповідачі вчасно грошові кошти для погашення заборгованості не надали, в зв`язку з чим станом на 16.03.2017 рік утворилась заборгованість в розмірі 253553 (двісті п`ятдесят три тисячі п`ятсот п`ятдесят три ) тисячі 84 копійки, яка складається:
– 84 170 (вісімдесят чотири тисячі сто сімдесят) грн. 00 коп. заборгованість за кредитом;
– 143191 (сто сорок три тисячі сто дев`яносто одна) грн. 12 коп. заборгованість за відсотками;
– 7403 (сім тисяч чотириста три) грн. 00 коп. інфляційні витрати за кредитом;
– 18789 (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 72 коп. інфляційні витрати за відсоткам.
З розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж був сплачений ОСОБА_1 29.10.2010 року.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою 06.11.2017 року.

5. Правові норми законодавства застосовані судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048ЦК України позивач не пред`явив.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991року №1023-XII «Про захистправ споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно – правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048ЦК України позивач не пред`явив.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Також суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
За змістом ст.526, ч.1 ст.530, ст.610та частини першої ст.612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятоюстатті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
Зазначені висновки про правильне застосування норм права містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Згідно з ч.1,4ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В пункті 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», визначено, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
За змістом ч.3ст.254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Відповідно достатті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четвертастатті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно зіст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Відповідно дост.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

6. Висновки та мотиви прийнятого рішення.

Судом встановлено, що між позивачем Публічним акціонерним товариство «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 105/6-61-6 від 19.04.2006 року, відповідно до договору відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 101 000 гривень 00 копійок з терміном погашення до 18.04.2021 року. В забезпечення виконання зобов`язання з відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Відповідачі вчасно грошові кошти для погашення заборгованості не надали, в зв`язку з чим станом на 16.03.2017 рік утворилась заборгованість в розмірі 253553 (двісті п`ятдесят три тисячі п`ятсот п`ятдесят три ) тисячі 84 копійки, яка складається:
– 84 170 (вісімдесят чотири тисячі сто сімдесят) грн. 00 коп. заборгованість за кредитом;
– 143191 (сто сорок три тисячі сто дев`яносто одна) грн. 12 коп. заборгованість за відсотками;
– 7403 (сім тисяч чотириста три) грн. 00 коп. інфляційні витрати за кредитом;
– 18789 (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 72 коп. інфляційні витрати за відсоткам.
З розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж був сплачений ОСОБА_1 29.10.2010 року, свою чергу позивач звернувся до суду з позовною заявою 06.11.2017 року. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Встановивши, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 сплатила 29 жовтня 2010 року, а позивач з позовом до суду звернувся 06 листопада 2017 року суд приходе до висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 21січня 2019 року справа № 766/4134/16-ц провадження №61-32021 св18, та в Постанові Верховного Суду від 04червня 2020 року справа № справа № 199/1795/16-ц провадження № 61-15369св18.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, а відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат по кредитам, як на підставу заперечень, оцінивши докази в їх сукупності, суд знаходить позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

7. Розподіл судових витрат між сторонами.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи відмову в задоволені позову, сплачений удовий збір покладається на позивача.
Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд –

ухвалив:

В задоволені позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості» – відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції Дніпровського апеляційного суду.
Згідно до п.п.15.5 РозділуXIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України – http://zv.dp.court.gov.ua.
Позивач Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346. п/р № НОМЕР_1 , юридична адреса реєстрації: місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок № 100.
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_3 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Івченко Т. П.