Рішення щодо часткового задоволення позовних вимог кредитора АТ КБ “Приват Банк”, а саме зменшення позовних вимог на суму 43 244,33 грн

Рішення щодо часткового задоволення позовних вимог кредитора АТ КБ "Приват Банк", а саме зменшення позовних вимог на суму 43 244,33 грн

Категория: Суд с приват банком
Справа № 204/1725/19
Провадження № 2-п/204/3/20

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

30 квітня 2020 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
при секретарі Сокол К.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 05.01.2016 року у розмірі 85577 грн. 99 коп. та судовий збір у розмірі 1921 грн. 00 коп.
В обґрунтування позову, позивач вказав на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 05.01.2016 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з тим, що відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, станом на 18.02.2019 року має заборгованість у сумі 85577 грн. 99 коп., з яких: 42333 грн. 66 коп. заборгованість за тілом кредиту, 16147 грн. 23 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 22245 грн. 77 коп. заборгованість за пенею за прострочене зобов`язання, 300 грн. 00 коп. заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 грн. 00 коп. штраф (фіксована частина), 4051 грн. 33 коп. штраф (процентна складова), відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, у зв`язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2019 року позовну заяву задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 05.01.2016 року у розмірі 81026, 66 грн., з яких: 42333,66 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 16147,23 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 22245,77 грн. заборгованість за пенею за прострочене зобов`язання, 300 грн. заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; також судом було вирішено питання про розподілу судових витрат по справі.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16.03.2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2019 року скасовано, призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження.
Справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 16.03.2020 року.
Відповідач, у встановлений судом строк, надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилалась на необґрунтованість вимог банку в частині нарахованих відсотків та штрафів, оскільки в матеріалах справи відсутні докази укладення кредитного договору між сторонами саме з такими умовами, окрім того, не погодився з заявленим позивачем розміром тіла кредиту, оскільки банком було безпідставно включено до його обсягу відсотки за процентами, окрім того банком у розрахунку не зазначено порядку нарахування тіла та його обчислення. Також відповідач прохала суд відмовити в задоволенні позову за спливом строків позовної давності.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 05.01.2016 року, ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву, отримала у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 18.02.2019 року становить: 85577 грн. 99 коп., з яких: 42333 грн. 66 коп. заборгованість за тілом кредиту, 16147 грн. 23 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 22245 грн. 77 коп. заборгованість за пенею за прострочене зобов`язання, 300 грн. 00 коп. заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 грн. 00 коп. штраф (фіксована частина), 4051 грн. 33 коп. штраф (процентна складова), відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві ОСОБА_2 від 05.01.2016 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив окрім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість з простроченого тіла (сума утворюється накопиченням несплачених мінімальних щомісячних платежів), нарахованих та прострочених відсотків, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05.01.2016 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умови та правила розумів відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг Приват Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо збільшення тіла кредиту за рахунок не сплачених платежів, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «Приват Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (05.01.2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (07.03.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, правила надання банківських послуг Приват Банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05.01.2016 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.1,3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (далі Закон).
Згідно з п.22 ч.1 ст. 1 Закону споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 14-131цс19 та Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі 61-11029св19.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 05.01.2016 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, при цьому, ОСОБА_4 , згідно розрахунку заборгованості, користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, отже, не заперечувала факт укладення кредитного договору та отримання коштів (а.с.4-7).
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «Приват Банк» не повернуті, а також, вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав та обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів (тіла кредиту). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі 61-11029св19.
Посилання відповідача про необґрунтованість та недоведеність вимог позову в частині стягнення тіла кредиту судом відхиляються, оскільки, не заперечуючи власне факт отримання та використання коштів, всупереч принципу диспозитивності цивільного процесу, відповідачем не було надано доказів на спростування розрахунків отриманого тіла кредиту та обсягів коштів внесених позичальником на його повернення, розрахованих Банком, так само, як не було надано власного контррозрахунку, а тому суд приходить до висновку, що вказаний розрахунок Позивача належним чином деталізований, арифметично правильний, неточностей в собі не містить та приймається судом, як належний доказ.
Відтак, суд приходить до висновку, про наявність правових підстав для стягнення на користь банку суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 42333,66 грн., з відмовою у задоволенні решти позовних вимог.
Що стосується прохальної частини відзиву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката по кредитам Калініна С.К., про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
У відповідності зі статтями 256, 257, частиною 1 статті 260 ЦК позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 255 цього Кодексу.
За правилами, встановленими частиною 1 статті 254 ЦК, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Частиною 1 статті 261 ЦК визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частин 3, 4 статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно п.11 Постанови пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Як було встановлено судом, датою виникнення спірних правовідносин між сторонами є 05.01.2016 року, в свою чергу, як вбачається з розрахунку заборгованості, перше використання (зняття) коштів з карткового рахунку було здійснено позивачем 01.04.2016 року, тобто саме з цієї дати банк між дізнатися про порушення своїх прав (а.с.4), в свою чергу, позовна заява банку про стягнення заборгованості надійшла до суду 07.03.2019 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за спірними правовідносинами позовна давність не закінчилася, а підстави для задоволення заяви представника відповідача ОСОБА_1 відсутні.
Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, понесені банком при поданні позовної заяви у розмірі 1921 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст.207,256,257,260-261, 267,509,526,549,551,626,628,633,634,1047-1050,1054,1055 ЦК України, ст.ст. 12,13,15,16,19,141, 274,276,277, ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д) заборгованість за кредитним договором №б/н від 05.01.2016 року станом на 18.02.2019 року у розмірі 42333 (сорок дві тисячі триста тридцять три) грн. 66 (шістдесят шість) коп., з яких: 42333,66 грн. (сорок дві тисячі триста тридцять три грн. шістдесят шість коп.) – заборгованість за тілом кредиту.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д) судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки на апеляційне оскарження, визначені статтею 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя Н.В. Токар