Рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса Хари Наталії Станіславівни на суму 21 891,68 грн. щодо стягнення боргу на користь ПАТ “ПУМБ” таким що не підлягає виконанню

Рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса Хари Наталії Станіславівни на суму 21 891,68 грн. щодо стягнення боргу на користь ПАТ "ПУМБ"  таким що не підлягає виконанню

Справа№ 328/1402/19

                                                                                23.09.2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року                                                                       м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області в складі головуючого судді Гавілей М.М., за участю секретаря судового засідання Королькової К.М., представника позивача – адвоката Калініна С.К., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася із позовною заявою до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування заявлених вимог вказує, що 29.11.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис за №11136, згідно з яким із позивача на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» стягнуто заборгованість в розмірі 21891,68 грн. за кредитним договором № GP-6390584 від 27.05.2014 року, укладеним між позивачем та АТ «Банк Ренесанс Капітал». ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» пред`явив виконавчий напис № 11136 від 29.11.2018 року для виконання до приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог О.С., на підставі якого приватний виконавець 08.05.2019 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 59064765. Заборгованість зазначена у виконавчому написі, на момент його вчинення була спірною. Починаючи з 2014 року позивач неодноразово звертався до банку з питань існуючої заборгованості, але необхідної інформації, як і сприяння у вирішенні ситуації, не отримала. Позивач не отримувала письмової вимоги (повідомлення) від банку про розмір кредитної заборгованості. З вказаних підстав позивач не визнає розмірів заборгованості нарахованих ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», у тому числі відсотків та комісії, оскільки позбавлена будь-якої інформації зі сторони банку щодо кредитних зобов`язань. ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» не додав приватному нотаріусу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку надав/перерахував позивачу згідно кредитного договору. Позивача не було проінформовано про реорганізацію АТ «Банк Ренесанс Капітал». Відповідно до абзацу 3 ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», яким Закону був доповнений 22 вересня 2011 року, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Кредитний договір має містити обґрунтований розрахунок розміру комісії. Але в договорі відсутні як поняття комісії, так і обґрунтований розрахунок розміру комісії, вказано лише, що це плата за обслуговування кредиту. Нотаріусу не були подані документи, які підтверджують безспірність кредитної заборгованості. Зважаючи на недотримання приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вимог статей 88, 89 Закону України «Про нотаріат» при складенні нею виконавчого напису, позивач просить суд визнати зазначений виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 03.06.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, визначено проводити її розгляд у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.07.2019 року витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. належним чином завірені копії матеріалів нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса №11136 від 29.11.2018 року про стягнення суми заборгованості у розмірі 21891,68 грн. з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», закрито підготовче судове провадження і призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 27.08.2019 року.

Ухвалою суду від 21.08.2019 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову, зупинено стягнення за виконавчим написом від 29.11.2018 року, зареєстрованим в реєстрі за №11136, який виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. про стягнення суми заборгованості у розмірі 21891,68 грн. з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», та заборонено вчиняти будь-які дії щодо примусового виконання зазначеного виконавчого напису.

Позивач в судове засідання не з`явилася, повідомлялася належним чином про час та місце розгляду справи.

Представник позивача – адвокат Калінін С.К. в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позові, додатково вказавши, що виконавчий напис вчинено поза межами трирічного строку після виникнення права вимоги банку, тому прохав позовні вимоги задовольнити. Заперечував проти заочного розгляду справи в порядку ст. 280 ЦПК України.

Представник відповідача – ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв і клопотань не надходило, відзив на позов не надав.

Відповідач – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. надіслала суду клопотання про розгляд справи без її участі з урахуванням фактичних відносин та постановити рішення відповідно до чинного законодавства. Крім того, на виконання вимог ухали від 17.07.2019 р. надіслала суду належним чином завірені копії документів, на підставі яких вчинений виконавчий напис №11136 від 29.11.2018 року.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 27.05.2014 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» був укладений кредитний договір №GP-6390584.

ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» є правонаступником усіх прав та зобов`язань ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», що підтверджується випискою та Статутом.

29.11.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. було вчинено виконавчий напис №11136 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший український міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором №GP-6390584 від 27.05.2014 року за період з 21.11.2017 року по 21.11.2018 року у розмірі 21461,68 грн., яка складається з простроченої заборгованості по кредиту у розмірі 12587,13 грн., простроченої заборгованості за комісією – 7393,15 грн., простроченої заборгованості за процентами – 1481,40 грн., та за вчинення виконавчого напису – 430,00 грн., а всього 21891,68 грн.

Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №59064765, 08.05.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Сколибогом О.С. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №11136 від 29.11.2018 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший український міжнародний банк» заборгованості в розмірі 21891,68 гривень.

Не погоджуючись з виконавчим написом нотаріуса, про який позивач дізналася, отримавши копію постанови приватного виконавця про його виконання, остання звернулася до суду з даним позовом.

Правовідносини щодо видачі виконавчого напису нотаріуса регулюються Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі – Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника – фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі – Перелік документів).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та в Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається шляхом надіслання банком письмової вимоги боржнику про усунення порушень.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не обмежується лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, а перевіряє доводи боржника в повному обсязі й встановлює, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі №6-887цс17.

Так, як вбачається з копій документів, які надавалися приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, банк звернувся до приватного нотаріуса Хари Н.С. із заявою від 27.11.2018 року (вхідний №10485/02-20 від 29.11.2018 року) про вчинення виконавчого напису, до якої долучив оригінал кредитного договору, виписку із рахунку із зазначенням розміру заборгованості за кредитним договором, копію Статуту ПАТ «Перший український міжнародний банк», роздруківку із сайту Міністерства юстиції України про реєстрацію ПАТ «Перший український міжнародний банк», письмову вимогу (повідомлення) №17 від 28.08.2018 року про дострокове повернення кредитної заборгованості, список поштових відправлень рекомендованих листів.

Як зазначає позивач, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не отримувала від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту; виконавчий напис було вчинено на підставі розрахунку заборгованості, підготовленого працівниками банку, який є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків відповідача і не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача до позивача.

Отже, суд має встановити, що банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі №6-158цс15 від 20 травня 2015 року.

Також, правового висновку дійшов Верховний Суд у справі №310/9293/15-ц від 23 січня 2018 року, що умовою для вчинення нотаріусом виконавчого напису є безспірність наявності боргу та його розміру.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що лист ПАТ «Перший український міжнародний банк» з вимогою про усунення порушень за кредитним договором позивач отримувала, у зв`язку з чим остання була позбавлена можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги ПАТ «Перший український міжнародний банк», або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред`явленої до стягнення.

Проте, у матеріалах, наданих приватним нотаріусом, за яким вчинено виконавчий напис, відсутнє належне повідомлення позивача про зміну кредитора у зобов`язанні.

Надана нотаріусу банком виписка за своїм змістом носить загальний характер та не відображає даних щодо руху коштів, щодо дати та розміру здійснених позичальником щомісячних платежів від дня укладення договору, внаслідок чого нотаріус не міг перевірити дотримання вимоги позовної давності.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що при вчиненні напису нотаріус отримував від банку та від позивача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, зазначений у виконавчому написі, є безспірним.

Правова позиція щодо визначення документів такими, які підтверджують безспірність заборгованості, сформована Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних та кримінальних справ в ухвалі від 15 червня 2011 року №6-4882св11.

Зокрема, вказаною ухвалою встановлено, що безспірність заборгованості можуть підтверджувати виключно первинні бухгалтерські документи, оформлені у відповідності зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 р. (справа №826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

За таких підстав оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості не входять до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів та не можуть підтвердити безспірність заборгованості позивача перед відповідачем.

Крім того, приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису з боржника була стягнута, в тому числі прострочена заборгованість за комісією в розмірі 7393,15 грн., нарахована банком за обслуговування кредитної заборгованості, нарахування якої не відповідає вимогам діючого законодавства, що вбачається з наступного.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в ухвалі від 18 червня 2014 року по справі № 6-16468св14, з посиланням на п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, п. 3.4. Правил, ст. 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», зазначав, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за управління кредитом, банком не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. При цьому нарахування комісії було проведено відповідачем та сплачено відповідачем за послуги, що супроводжують кредит, а саме, компенсація сукупних послуг банку, за рахунок відповідача, що є незаконним. При цьому, ВССУ вказав, що висновок апеляційного суду про те, що управління кредитом є супутньою послугою, колегія суддів вважає таким, що не ґрунтується на нормах матеріального права.

Згідно позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року, висловленої під час розгляду справи № 6-2071цс16 за позовом до ПАТ «Ідея Банк» обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Таким чином, встановлення у кредитному договорі щомісячної плати за обслуговування кредиту, а саме за послуги, які супроводжують кредит як компенсація супутніх послуг банку за рахунок позивача є неправомірним, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які той здійснює на власну користь.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідачем ПАТ «Перший український міжнародний банк» не було надано суду доказів безспірності заборгованості, за наявності якої було б можливим вчинення виконавчого напису. Заборгованість позивача, яка значиться у виконавчому написі, не дає можливості зробити висновок щодо правомірності її нарахування.

Отже, суд дійшов висновку, що вказана у виконавчому написі заборгованість не є безспірною, а виконавчий напис вчинено без дотримання вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні правові підстави для визнання таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі виконавчого напису, вчиненого 29.11.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., а банк, в свою чергу, не позбавлений права звернутись до суду для захисту свої прав у порядку позовного провадження.

При цьому, позов підлягає частковому задоволенню, оскільки нотаріус не є належним відповідачем по справі, предметом позову є спір про право, зокрема позивач оспорює розмір заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі, що узгоджується з правовою позицією ВС у постанові по справі № 519/77/18 від 14.08.2019 року.

Згідно роз`яснень, викладених у п.6 Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні» справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Інакше кажучи, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішення у таких справах фактично жодним чином не впливають на нотаріусів.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з тим, що позивач при зверненні до суду з даним позовом відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст.15-16, 18 ЦК України, ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. ст. 12, 13, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню – задовольнити частково.

Визнати виконавчий напис №11136 від 29.11.2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною про стягнення суми заборгованості у розмірі 21891,68 грн. з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» на користь держави судовий збір в сумі 768,40 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Токмацький районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Калінін Сергій Костянтинович, РНОКПП НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Відповідачі:

Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», ЄДРПОУ 14282829, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, РНОКПП невідомий, місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення суду виготовлений 02.10.2019 року.

Суддя: