Рішення про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження на суму 13 153,9 грн.

Рішення про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження на суму 13 153,9 грн.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року Справа № 160/1518/19   Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування постанови, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_3 (далі – відповідач), в якій просить:

– визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_3 про відкриття виконавчого провадження №58185124 від 24.01.2019, відкритого на підставі виконавчого напису № 12209 від 13.12.2018 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства “Перший Український ОСОБА_4” заборгованості в розмірі 13153,39 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 13.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис №12209 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4» заборгованості в розмірі 13153,39 грн. Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_4» предявив виконавчий напис №12209 від 13.12.2018 для виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва ОСОБА_3, на підставі якого, приватний виконавець 24.01.2019 винесла постанову про відкриття виконавчого провадження. Позивач вважає, що приватним виконавцем грубо порушені норми чинного законодавства, оскільки приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання/перебування боржника – фізичної особи. Місце розташування приватного виконавця – м. Київ, натомість місце проживання позивача смт. Царичанка, Дніпропетровської області. Отже, в даному випадку відповідач протиправно прийняв до свого провадження виконавчий документ, тобто діяв не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

18.03.2019 відповідач надала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що виконавче провадження було відкрите за місцем знаходження майна боржника, а саме місцем розташування банку (юридична адреса банку м. Київ) в якому відкрито картковий рахунок позивача. Отже, в даному випадку виконавче провадження відкрито за місцем розташування майна позивача. З огляду на викладене, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

19.03.2019 сторони у судове засідання не зявились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі, та частини дев’ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням скорочених строків розгляду зазначеної категорії справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та про можливість її розгляду на підставі наявних в ній документів, в порядку письмового провадження.

Згідно частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв’язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

13.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис №12209 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4» заборгованості в розмірі 13153,39 грн.

Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_4» предявив виконавчий напис №12209 від 13.12.2018 для виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва ОСОБА_3

24.01.2019 на підставі виконавчого напису №12209 від 13.12.2018, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_3 винесла постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №58185124 від 24.01.2019.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VIII).

Статтею 1 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пункт 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із ч. 2 ст. 25 Закону №1404-VIII, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Статтею 24 Закону №1404-VIII встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника – фізичної особи, за місцезнаходженням боржника – юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Як підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорту серії АН 033278, ОСОБА_6, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того, вказана адреса зареєстрованого місця проживання позивача зазначена в постанові №58185124 від 24.01.2019.

Отже суд вважає, що за вказаних обставин, відсутні законні підстави прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення з фізичної особи заборгованості, місце проживання якої є місто смт. Царичанка, Дніпропетровська область.

Суд звертає увагу, що в оскаржуваній постанові виконавчим округом відповідача є місто Київ, а не смт. Царичанка Дніпропетровської області.

Щодо посилання відповідача на лист Міністерства юстиції України №23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018, суд зазначає, що по-перше роз’яснення надано відповідачу з посиланням на загальні норми Цивільного кодексу України в частині віднесення грошей до різновиду майна, тоді як норми Закону №1404-VIII є спеціальними до даних правовідносин, а по-друге, за ч. 2 ст. 24 Закону №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника – фізичної особи, за місцезнаходженням боржника – юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, проте за ч. 1 ст. 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

За ч. 1, 2 ст. 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Таким чином, Закон №1404-VIII вирізняє майно боржника: на майно як таке, що підлягає державній реєстрації з метою встановлення його місцезнаходження та примусової реалізації, інше майно, а також кошти незалежно від того зберігаються вони на рахунках у банківській установі чи отриманні у вигляді заробітної плати, пенсії, стипендії і в інший спосіб або зберігаються у власності боржника.

При цьому, якщо законодавець у Законі №1404-VIII вживає термін «майно», поширюючи його значення на «кошти», то термін «кошти» відображається в дужках чи пов’язується змістом у відповідному реченні.

Але в ч. 2 ст. 24 Закону №1404-VIII термін «майно» вжито без вказівки про кошти.

Отже, виконання рішення за місцезнаходженням майна в розумінні вимог ч. 2 ст. 24 Закону №1404-VIII не передбачає можливості виконання рішення за місцезнаходженням коштів.

На переконання суду, положення ч. 2 ст. 24 Закону №1404-VIII, що стосуються виконання рішення за місцезнаходженням майна, розроблені для найбільш швидкого та ефективного доступу державного виконавця до майна, з метою його опису та примусової реалізації, натомість арешт коштів на рахунках не вимагає особистої присутності державного виконавця та може бути здійснений навіть за умови значної віддаленості установи банку.

З огляду на зазначене, ч. 2 ст. 24 Закону №1404-VIII не поширює свою дію на випадки стягнення грошових коштів, що знаходяться на рахунках банківських установ.

Враховуючи встановлені обставини, суд робить висновок, що відповідач протиправно, всупереч чинного законодавства України прийняла до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в неї достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

Згідно з вимогами ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд робить висновок, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також, суд відповідно до вимог статті 139 КАС України, стягує з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн. відповідно до квитанції від 26.02.2019 №153.

Керуючись ст. ст. 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 51000, РНОКПП НОМЕР_1) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_3 (вул. Юрія Поправки, 6, оф. 19, м. Київ, 02094) про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_3 про відкриття виконавчого провадження №58185124 від 24.01.2019, відкритого на підставі виконавчого напису №12209 від 13.12.2018 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства “Перший Український ОСОБА_4” заборгованості в розмірі 13153,39 грн.

Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн. відповідно до квитанції від 26.02.2019 №153.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський