Рішення про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця Вольф (Павелків) Тетяни Леонідівни про відкриття виконавчого провадження на суму 50 170,01 грн. на користь АТ “Банк Форвард”

Рішення про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця Вольф (Павелків) Тетяни Леонідівни про відкриття виконавчого провадження на суму 50 170,01 грн. на користь АТ "Банк Форвард"

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м   У к р а ї н и

02 січня 2020 року  м. ПолтаваСправа №440/4751/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Акціонерного товариства “Банк Форвард”, про визнання протиправною та скасування постанови,

 

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

  1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (надалі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни (надалі – відповідач, Приватний виконавець Вольф Т.Л.), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 27.08.19 про відкриття виконавчого провадження №59894009.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність спірного рішення приватного виконавця з огляду на відсутність підстав для прийняття до виконання виконавчого напису нотаріуса та відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі м. Києва, адже боржник зареєстрований та проживає у Кременчуцькому районі Полтавської області, майна у м. Києві не має. За твердженням позивача, про відповідні обставини було відомо стягувачу та приватному виконавцю, а також безпосередньо зазначено у виконавчому написі нотаріуса. Відтак, на переконання позивача, відкриття виконавчого провадження Приватним виконавцем Вольф Т.Л. суперечить приписам частини другої статті 24 Закону України “Про виконавче провадження”.

  1. Позиція відповідача.  

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив у задоволенні позовних вимог відмовити /а.с. 114-117/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що у заяві про примусове виконання виконавчого документа стягувачем зазначено місце знаходження майна боржника (грошових коштів) у межах виконавчого округу м. Києва, а саме – карткового рахунка № НОМЕР_1 , відкритого ОСОБА_1 у АТ “Банк Форвард”, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 105. На переконання відповідача, приватний виконавець має право приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, у тому числі коштів, що знаходяться на рахунках боржника в банках, інших фінансових установах та у розумінні статті 190 Цивільного кодексу України є майном.

  1. Позиція третьої особи.

Третя особа письмових пояснень на позов та відзив до суду не надала.

Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

  1. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.19 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників. Цією ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство “Банк Форвард”.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюком В.С. 31.07.19 видано виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 , 4.03.80 р.н., заборгованості за кредитним договором від 5.09.13 №108801989, укладеним ним з ПАТ “Банк Руский Стандарт”, правонаступником якого є АТ “Банк Форвард”, у розмірі 50170,01 грн та 850,00 грн за вчинення виконавчого напису /а.с. 90-91/.

23.08.19 АТ “Банк Форвард” подано Приватному виконавцю Вольф Т.Л. заяву про примусове виконання зазначеного виконавчого напису /а.с. 84-85/. При цьому до заяви додано повідомлення про наявність у боржника рахунку № НОМЕР_1 , відкритого 5.09.13 у валюті гривня в АТ “Банк Форвард”, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 105 /а.с. 92/.

27.08.19 Приватним виконавцем Вольф Т.Л. відкрито виконавче провадження №59894009 /а.с. 96-97/.

На вимогу суду відповідачем не надано доказів надіслання та вручення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Натомість, надана на виконання вимог ухвали суду від 23.12.19 копія матеріалів виконавчого провадження №59894009 містить заяву позивача про надання копії постанови про відкриття виконавчого провадження та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з відміткою про отримання цієї заяви відповідачем 18.11.19 /а.с. 105/.

Копію постанови про відкриття виконавчого провадження позивачу надіслано 25.11.19 разом з листом Приватного виконавця Вольф Т.Л. від 22.11.19 /а.с. 106/, а отримано ОСОБА_1 29.11.19, що підтверджено даними веб-сервісу пошуку відомостей про поштові відправлення ПАТ Укрпошта” /а.с. 19/.

Не погодившись з постановою приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, позивач оскаржив її до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 1 Закону України від 2.06.16 №1404-VIII “Про виконавче провадження” (надалі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 названого Закону, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів – виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 23 Закону України від 2.06.16 №1403-VIII “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (надалі – Закон №1403-VIII) у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Частиною першою статті 25 Закону №1403-VIII передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

А відповідно до частини другої цієї статті, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Місце виконання рішення згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2.04.12 за №512/5, визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону №1404-VIII.

Частиною другою статті 24 Закону №1404-VIII передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника – фізичної особи, за місцезнаходженням боржника – юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За змістом статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що ними визначені вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною третьою статті 25 Закону №1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

При цьому, в силу положень частини другої статті 24 Закону №1404-VIII, якщо місце проживання, перебування боржника – фізичної особи та місцезнаходження боржника – юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось учасниками справи, що ОСОБА_1 зареєстрований та фактично проживає у с. Кам`яні Потоки Кременчуцького району Полтавської області, а приватний виконавець Вольф Т.Л. має право на ведення незалежної професійної діяльності у виконавчому окрузі м. Києва.

У виконавчому написі нотаріуса від 31.07.19 №1689 зазначено адресу реєстрації та фактичного проживання боржника – с. Кам`яні Потоки Кременчуцького району Полтавської області /а.с. 90/.

Приймаючи зазначений виконавчий документ до виконання відповідач виходив з того, що разом із заявою про примусове виконання стягувачем надано лист, яким повідомлено про наявність у боржника рахунку № НОМЕР_1 , відкритого 5.09.13 у валюті гривня в АТ “Банк Форвард”, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 105 /а.с. 92/.

На цій підставі приватний виконавець Вольф Т.Л. дійшла висновку про знаходження на території м. Києва майна боржника – карткового рахунку № НОМЕР_1 та, як наслідок, наявність підстав для відкриття виконавчого провадження.

Надаючи правову оцінку повідомленим сторонами обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно зі статтею 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

За приписами пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Пунктами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного Закону визначено, що банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам, представництвам юридичних осіб в Україні, інвестиційним фондам та компаніям з управління активами, що діють від імені таких інвестиційних фондів, фізичним особам).

Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.

Згідно з пунктами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками.

Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Системно проаналізувавши наведені вище положення чинного на момент виникнення спірних відносин законодавства, суд дійшов висновку, що майном у розумінні статті 190 Цивільного кодексу України є грошові кошти (у т.ч., у формі записів на рахунках у банках).

Зі змісту заяви АТ “Банк Форвард” про примусове виконання рішення, поданої Приватному виконавцю Вольф Т.Л. , встановлено, що стягувач просив приватного виконавця відкрити виконавче провадження саме за місцем знаходження майна боржника – грошових коштів на рахунку боржника. Однак, листом без дати та номера, що був доданий до вказаної заяви, стягувач повідомляв приватного виконавця виключно про наявність рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 в АТ “Банк Форвард”.

При цьому ні заява стягувача про відкриття виконавчого провадження, ні лист АТ “Банк Форвард” не містили відомостей та жодним чином не підтверджували фактичну наявність грошових коштів на згаданому рахунку боржника. Відсутні такі відомості і у матеріалах виконавчого провадження, наданих відповідачем на вимогу суду /а.с. 83-109/.

Наведене є підставою для висновку, що на момент відкриття виконавчого провадження №59894009 Приватний виконавець Вольф Т.Л. не володіла достовірною інформацією про наявність на рахунку ОСОБА_1 у АТ “Банк Форвард” грошових коштів.

Наявність карткового рахунку в банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві, не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника, зокрема, його грошових коштів, оскільки матеріалами виконавчого провадження не підтверджено наявність на вказаному картковому рахунку грошових коштів, належних боржнику.

Наявність самого рахунку в банку, за відсутності на ньому коштів чи інших цінностей, не породжує цивільні права та обов`язки. Сам рахунок без наявності на ньому коштів не може вважатися майном громадянина, адже тільки матеріальні цінності, майно, кошти можуть бути об`єктом стягнення.

За відсутності документальних доказів наявності на момент відкриття виконавчого провадження №59894009 на рахунку № НОМЕР_1 грошових коштів, належних боржнику, суд вважає необґрунтованим прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження.

Посилання відповідача на правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 10.09.18 у справі №905/3542/15, суд визнає безпідставними, оскільки спірні відносини не є релевантними. Так, відповідні висновки Верховного Суду, на які посилається відповідач у відзиві на позов, обумовлені наявністю грошових коштів на банківських рахунках боржника, тоді як в цій справі сторонами не доведено, що на рахунку № НОМЕР_1 обліковувались грошові кошти, належні боржникові, і приватний виконавець був обізнаний з наявністю таких коштів на момент відкриття виконавчого провадження.

З аналогічних підстав суд відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 19.08.19, прийняту колегією суддів Касаційного господарського суду у справі №922/1293/15, адже у ній міститься вказівка на необхідність встановлення не тільки місцезнаходження боржника, а й місцезнаходження його майна, зокрема, грошових коштів з урахуванням вимог ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження”, вимог глави XIII ЦК України в розумінні якої, грошові кошти є майном.

Лист Міністерства юстиції України від 11.06.18, на який посилається відповідач, не має сили нормативного акта, отже, не може регулювати спірні відносини. До того ж, у згаданому листі надано оцінку правомірності відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за умови знаходження грошових коштів на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як визначено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач у ході судового розгляду справи не надав належних та допустимих доказів, що у своїй сукупності свідчили б про наявність визначених законом підстав для відкриття виконавчого провадження №59894009 у межах виконавчого округу м. Києва.

Разом з цим, зібраними у справі письмовими доказами у їх сукупності підтверджено, що позивач (боржник) зареєстрований та фактично проживає у с. Кам`яні Потоки Кременчуцького району Полтавської області, майна на території міста Києва не має.

З урахуванням наведеного, за відсутності підстав для відкриття виконавчого провадження №59894009 у межах виконавчого округу м. Києва, постанову Приватного виконавця Вольф Т.Л. від 27.08.19 про відкриття виконавчого провадження №59894009 належить визнати протиправною та скасувати, а позов ОСОБА_1 задовольнити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією від 13.12.19 №1677-13-030/С /а.с. 6/. Вказану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 7/.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, судові витрати позивача належить стягнути на його користь з відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 268-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

 

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Акціонерного товариства “Банк Форвард”, про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни від 27 серпня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №59894009.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; вул. Юрія Поправки, 6 , оф. 15, м. Київ, 02094 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_3 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його складення.

Суддя                                                                                О.О. Кукоба