Постанова щодо відмови в позовних вимогах кредитора АТ КБ “Приват Банк” на суму 111 377,73 грн. про стягнення заборгованності в повному об’ємі

Постанова щодо відмови в позовних вимогах кредитора АТ КБ "Приват Банк" на суму 111 377,73 грн. про стягнення заборгованності в повному об'ємі

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року

м.Суми

Справа №580/131/19

Номер провадження 22-ц/816/4505/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів – Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І.

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 04 липня 2019 року в складі судді Бакланова Р.В., ухваленого в м. Лебедин,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом у січні 2019 року, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПриватБанк) просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 111377,73 грн. за кредитним договором б/н від 11 липня 2010 року, що складається з 20090 грн. 00 коп. тіла кредиту, 88948 грн. 64 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 2339 грн. 09 коп. заборгованості за пенею та комісією, а також просив стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги обґрунтувало тим, що між ПриватБанком та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг № б/н від 11 липня 2010 року, згідно з яким відповідач отримала кредит у розмірі 21000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що може бути змінений ПриватБанком. Підписанням заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідач підтвердила той факт, що вона повністю проінформована про умови кредитування та згодна з ними. У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту, ПриватБанк має право вимагати повернення всієї суми кредиту. Станом на 11 жовтня 2018 року заборгованість склала 111377 грн. 73 коп., з яких: за тілом кредиту 20090 грн. 00 коп., по процентах за користування кредитом 88948 грн. 64 коп., за пенею та комісією – 2339 грн. 09 коп.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 04 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПриватБанк через представника за довіреністю ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Доводи скарги мотивує тим, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору приєднання № б/н від 11 липня 2010 отримала кредит у розмірі 21000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну карту. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 755/18246/15-ц, зазначає, що підписуючи анкету-заяву особа підтверджує, що вона ознайомлена та згодна з Умовами та правилами банківських послуг, а також Тарифами банку. Вказує, що відповідач не укладання кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростував, не довів відсутності заборгованості та виконання умов договору належним чином, не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов`язань, зустрічних позовних вимог не заявляв.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Калініна С.К. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що представник позивача ОСОБА_2 безпідставно підписала апеляційну скаргу, оскільки не має на це відповідних повноважень в силу ст..131-2, пп.11 п.16-1 Розділу ХV Перехідних положень Конституції України, відповідно до яких, представництво в судах апеляційної інстанції з 01.01.2018 року здійснюється прокурорами або адвокатами, однак представник позивача не долучила до апеляційної скарги посвідчення адвоката, а тому апеляційне провадження підлягає закриттю. Серед іншого зазначає, що анкета – заява підписана ОСОБА_1 , не містить відмітки про те, яку послугу бажала оформити на своє ім`я ОСОБА_1 та інформації про те, що остання погодилася укласти кредитний договір та інформації стосовно бажаного кредитного ліміту. Також в графі «картку № отримав» та «ПІН отримав» відсутній підпис відповідача. Є не зрозумілим яку саме картку отримав відповідач «GOLD» чи «Універсальну». Просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що копія анкети-заяви, про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, Тарифи ПриватБанку не містить інформації, що ОСОБА_1 ознайомившись із Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку, виявила бажання отримати кредит.

Проте повністю погодитись з висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, оскільки суд дійшов їх з неправильним встановленням фактичних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 11 липня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 13).

З розрахунку заборгованості за договором від 11 липня 2010 року станом на 11.10.2018 вбачається, що заборгованість склала 111377 грн. 73 коп., з яких: за тілом кредиту 20090 грн. 00 коп., по процентах за користування кредитом 88948 грн. 64 коп., за пенею та комісією – 2339 грн. 09 коп. (а.с. 6-12).

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює фінансова установа, в даному випадку ПриватБанк.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтями 610 , 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, проценти за користування позиченими коштами та неустойка за своєю правовою природою поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В анкеті-заяві позичальника від 11 липня 2010 року процентна ставка не зазначена, наданий банком Витяг з Тарифу обслуговування кредитних карт «Універсальна» відповідачем не підписаний.

Стосовно позовних вимог ПриватБанку щодо до стягнення заборгованості за пенею та комісією, колегія суддів зазначає, що в анкеті-заяві також відсутні і умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

В обґрунтування вказаних вимог ПриватБанк зазначав, що підпис ОСОБА_1 в анкеті-заяві про приєднання свідчить про факт його ознайомлення та згоду з Умовами та Правилами надання банківський послуг, а також Тарифами банку.

На підтвердження цих вимог позивач надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з архіву Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 06.03.2010 року № СП-2010-256, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, та в яких визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення ПриватБанку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України.

За змістом вказаної норми договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим ПриватБанком в період з часу виникнення спірних правовідносин (11 липня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23 січня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісії та відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком документи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до кредитного договору.

Надані позивачем витяги з Тарифів, Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанком, з огляду на їх мінливий характер, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вищевикладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Також, Велика Палата у вказаній постанові зробила наступний правовий висновок: витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказаним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що наявність підпису на анкеті-заяві свідчить про укладення кредитного договору з одночасним узгодженням всіх істотних його умов.

До того ж, укладений між сторонами кредитний договір від 11 липня 2010 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту.

Також колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутня Пам`ятка клієнта, яка є складовою частиною спірного договору.

Вимог про стягнення інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦПК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (зазначена постанова НБУ втратила чинність, однак, вона була чинною на момент укладення сторонами кредитного договору, а відтак її виконання було обов`язковим для банку), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

До цього необхідно зазначити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача комісії також не підлягають задоволенню.

Тому, при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПриватБанк не дотримався вимог добросовісності, розумності і справедливості та переклав на слабшу сторону – споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, суд першої інстанції цілком вірно прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами та комісією.

В той же час, суд дійшов помилкового висновку стосовно того, що відповідач не укладав з позивачем кредитного договору та не користувався кредитними коштами, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було власноручно підписано анкету заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, надано позивачу власноручно завірену копію паспорту. Крім того, із виписки наданої позивачем за період з 01.07.2010 року по 01.04.2019 року вбачається, що позивачем використовувалися кредитні кошти та здійснювалася сплата заборгованості за кредитом. Більш того, відповідач не спростував факт використання ним кредитних коштів при розгляді справи, не надав суду належних та допустимих доказів того, що ним не використовувалися кредитні кошти, та не здійснювалося погашення заборгованості за кредитним договором. Також, відповідач не надав докази повного погашення заборгованості за тілом кредиту. Всі доводи відповідача в при розгляді справи фактично зводяться до того, що його не ознайомили належним чином з умовами кредитного договору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором б/н від 11.07.2010 року є обґрунтованими.

Однак, дослідивши відповідний розрахунок заборгованості представника позивача, колегія суддів вважає, що останній не може вважатись обґрунтованим з тих підстав, що він не містить обчислення, порядок нарахування сум тіла кредиту, оскільки позивачем у тіло кредиту включалися відсотки за процентами, у стягненні яких судом першої інстанції було правомірно відмовлено, а відтак суд не може вважати заявлену до стягнення суму обґрунтованою і у задоволені

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однак, позивачем всупереч приписів ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не було надано суду жодних доказів розміру заборгованості відповідача по тілу кредиту та розрахунку їх нарахування, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості визначити заборгованість відповідача за тілом кредиту.

Відповідно до статей 374, 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ПриватБанку про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, із зазначенням, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню за викладених в даній постанові підстав.

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367; п. 2 ч. 1 ст. 374; п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376; 381-382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 04 липня 2019 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий – С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

В.І. Криворотенко