Постанова щодо часткового задоволення позовних вимог кредитора ПАТ “Державний ощадний банк Україна”, а саме зменшення позовних вимог на суму 482 223,66 грн.

Постанова щодо часткового задоволення позовних вимог кредитора ПАТ "Державний ощадний банк Україна", а саме зменшення позовних вимог на суму 482 223,66 грн.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2019 року м. Одеса

справа № 522/4417/17

провадження № 22-ц/813/6830/19

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Колеснікова Г.Я.,

суддів: Ващенко Л.Г., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Сороколет Ю.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 18 липня 2017 року у складі судді Ільченко Н.А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк Україна» (далі ПАТ «Державний ощадний банк Україна», банк) в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.4-5).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір відновлювальної кредитної лінії №2057-н на суму 250000гривень, строком до 30 жовтня 2017 року зі сплатою 15,5 % річних. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши ОСОБА_2 кредит готівкою у сумі 250000 грн.

Відповідачка зобов`язання стосовно повернення кредиту не виконує. Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 26 лютого 2013 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 червня 2014 року, з ОСОБА_2 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитом у розмірі 244057,29 грн.

Посилаючись на те, що кредитний договір не було розірвано, а ухвалення рішення не є підставою для припинення нарахування відсотків та пені за кредитом, представник позивача зазначив, що з моменту ухвалення рішення виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 08 лютого 2017 року становить 571839,59 грн., що складається з:

– строкових процентів за користування кредитом за період з 01 лютого 2017 року по 08 лютого 2017 року 504,68 грн.;

– прострочених процентів за користування кредитом 151916,48 грн.;

– пені за прострочений основний борг по кредиту за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року 191364,32 грн.;

– пені за прострочені проценти за користування кредитом за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року – 127895,13 грн.;

– інфляційні втрати від прострочених сум за кредитом за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року 89 615,93 грн.;

– 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року у розмірі 10543,05 грн.

На підставі наведеного, банк просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 571839,59 грн. та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 18 липня 2017 року позов банку задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 2057-н від 30 жовтня 2007 року у загальному розмірі 571 839,59 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином.

Доводи апеляційної скарги та відзиву на неї

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити банку у задоволенні позову (а.с.64-66).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості (зокрема рішення Приморського районного суду від 18 липня 2017 року у справі № 522/4417/17) свідчить про закінчення строку дії договору, а тому правовідносини між сторонами є припиненими, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі №14-154цс18. Крім того, зазначив, що відповідачка є особою з інвалідністю ІІ групи, тому звільнена від сплати судового збору, що не було враховано судом.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 липня 2019 року представнику ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м.Одеси від 18 липня 2017 року (а.с.73-74).

У відзиві на апеляційну скаргу представник банку, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначав, що апелянт не звернув уваги на той факт, що оскаржуване рішення ухвалено в 2017 році, коли діяла інша судова практика і яка кардинально відрізнялась від зазначеної в апеляційній скарзі. Судом вірно враховане, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином (а.с.82-83)

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

За ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже,для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що 30 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 2057-н, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 250000 грн., а позичальник зобов`язалась прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 15,5 % річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. Кредит надавався на споживчі цілі, окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією, у період до 29 жовтня 2009 року. На дату закінчення вказаного періоду визначається сума фактичної заборгованості за кредитом, яка підлягає погашенню щомісячно рівними частинами до останнього числа кожного місяця, починаючи з 30 жовтня 2009 року. Остаточним терміном повернення кредиту є 30 жовтня 2017 року (а.с.12-15,16).

На забезпечення виконання кредитного договору 08 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір (а.с.17-19).

Банк свої зобов`язання по наданню кредитних коштів відповідачці виконав. Однак, ОСОБА_2 не виконала зобов`язання по поверненню суми отриманого кредиту та оплати відповідної плати за користування кредитом, чим порушила умови кредитного договору.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 26 лютого 2013 року у справі №1522/8750/12, що залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 червня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі його філії Одеського обласного управління заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 2057-н від 30 жовтня 2007 року у розмірі 244057,29 грн., з яких залишок заборгованості за кредитом 174455 грн., прострочена заборгованість по кредиту 48298,48 грн., заборгованість за відсотками 8592,55 грн., заборгованість за пенею по відсотках 3894,35 грн, заборгованість за пенею по основному боргу 8816,91грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с.20-21,22-23).

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 08 лютого 2017 року становить 571839,59 грн. і складається із:

– строкових процентів за користування кредитом за період з 01 лютого 2017 року по 08 лютого 2017 року 504,68 грн.;

– прострочених процентів за користування кредитом 151916,48 грн.;

– пені за прострочений основний борг по кредиту за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року 191364,32 грн.;

– пені за прострочені проценти за користування кредитом за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року – 127895,13 грн.;

– інфляційні втрати від прострочених сум за кредитом за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року 89 615,93 грн.;

– 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року у розмірі 10543,05 грн. (а.с.6-11).

Що до нарахування та стягнення процентів

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 30 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 3.2.2. кредитного договору при виникненні простроченої заборгованості за Кредитом та/або процентами чи комісійними винагородами (у разі їх стягнення з умовами цього договору), а також в інших випадках, передбачених цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно.

Скориставшись своїм правом дострокового повернення кредиту, банк звернувся до ОСОБА_2 з відповідною вимогою, яка залишалась невиконаною, тому в квітні 2012 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.20-21,22-23).

Такими діями кредиторна власний розсудзмінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги банку.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц.

З огляду на вказане нарахування банком відсотків за вказаним кредитним договором, про стягнення яких ставиться питання у даній позовній заяві, є незаконним. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Щодо нарахування та стягнення неустойки

За розрахунком банку відповідачці нараховано станом на 08 лютого 2017 року неустойку за неналежне виконання умов кредитного договору, а саме:

– пеня за прострочений основний борг по кредиту за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року 191364,32 грн.;

– пеня за прострочені проценти за користування кредитом за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року – 127895,13 грн.

За нормами ч.ч. 1,3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом,пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.ст. 550, 551 ЦК України).

За своєю правовою природою неустойка володіє акцесорним характером та, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Пунктом 5.2. кредитного договору, укладеного між сторонами, передбачено сплату пені відповідно до порядку та строків, зазначених у кредитному договорі (а.с.13 зворот).

Разом з тим, банк використав право вимоги дострокового повернення усієї заборгованості за кредитним договором, в тому числі і пені за порушення умов договору,звернувшисьу квітні 2012 року до суду з відповідним позовом до ОСОБА_2 .

Такими діями кредиторна власний розсудзмінив умови основного зобов`язання, в тому числі і порядку сплати неустойки,із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимогибанку. Право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припинилось.

У зв`язку з викладеним позовні вимоги про стягнення неустойки у формі пені не ґрунтуються на законі. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обгрунтованими.

Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною у Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Щодо нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3 % річних

Статтею 1050 ЦК України передбачено,якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно дост. 625цього Кодексу.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання,навимогукредитора зобов`язаний сплатитисуму боргу з урахуванням установленого індексу інфляціїза весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В охоронних правовідносинах права та інтереси банка забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13-ц) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц).

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст.526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу,за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від4 липня 2018 рокуу справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2013 році зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та триватиме до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.Відтак кредитормає правона отриманнясум,передбачених ст.625ЦК України,за увесьчас прострочення.

Тому доводи апеляційної скарги про припинення правовідносин між сторонами кредитного договору є не обґрунтованими.

Враховуючи наявність судового рішення про стягнення заборгованості у повному обсязі, яке не виконано відповідачкою, колегія суддів прийшла до висновку, що банк має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України.

Згідно з наданим банком розрахунком:

– інфляційні втрати від прострочених сум за кредитом за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року склали 89 615,93 грн.;

– 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року склали 10543,05 грн. (а.с.11 зворот).

Сума інфляційних втрат визначається шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Період, за який визначається індекс інфляції, з лютого 2014 року по лютий 2017 року. Сукупний індекс інфляції за весь період прострочення складає 176,5 %.

Враховуючи, що сума простроченої заборгованості за кредитом склала 117145 грн., то інфляційні втрати дорівнюються 89 615,93 грн., з розрахунку: 117145х176,5%:100%-117145.

Розрахунок 3 % річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100 (де С сума заборгованості, Д кількість днів прострочення).

Враховуючи, що заборгованість становить 117145 грн., кількість днів прострочення за період з 09 лютого 2014 року по 09 лютого 2017 року дорівнюється 1095, розрахунок 3 % річних здійснюється таким чином: 117145 х 3 х 1095 : 365 :100 = 10543,05 грн.

З огляду на наведене, позовні вимоги банку в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими та доведеними, тому підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів прийшла до висновку, що не ґрунтуються на законі вимоги банку про стягнення:

– строкових процентів за користування кредитом за період з 01 лютого 2017 року по 08 лютого 2017 року 504,68 грн.;

– прострочених процентів за користування кредитом 151916,48 грн.;

– пені за прострочений основний борг по кредиту за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року 191364,32 грн.;

– пені за прострочені проценти за користування кредитом за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року – 127895,13 грн.,

тому у їх задоволенні слід відмовити за необґрунтованістю.

Обґрунтованими є позовні вимоги банку про стягнення:

– інфляційних втрати від прострочених сум за кредитом за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року 89 615,93 грн.;

– 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року у розмірі 10543,05 грн.,

тому підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 18 липня 2017 року змінити, виклавши його резолютивну частину у новій редакції.

Що до судового збору

З довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 032437 вбачається, що ОСОБА_2 01 серпня 2018 року при повторному огляді встановлено ІІ групу інвалідності (а.с.69).

За нормами п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

У зв`язку з наведеним з відповідачки не стягуються судовий збір.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 18 липня 2017 року змінити, виклавши його резолютивну частину у новій редакції.

Позов акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (місце знаходження: м.Київ, вул.Госпітальна, буд.12-г, ЄДРПОУ: 00032129):

– інфляційні втрати від прострочених сум за договором відновлювальної кредитної лінії № 2057-н від 30 жовтня 2007 року за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року в розмірі 89615,93 грн. (вісімдесят дев`ять тисяч шістсот п`ятнадцять гривень дев`яносто три копійки);

– 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 рік у розмірі 10543,05 грн. (десять тисяч п`ятсот сорок три гривні п`ять копійок).

Відмовити акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 строкових процентів за кредитом за період з 01 лютого 2017 року по 08 лютого 2017 року у розмірі 504,68 грн., прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 151916,48 грн.; пені за прострочений основний борг по кредиту за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року у розмірі 191364,32 грн.; пені за прострочені проценти за користування кредитом за період з 08 лютого 2014 року по 08 лютого 2017 року у розмірі 127895,13 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 листопада 2019 року.

Головуючий /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя Одеського авпеляційного суду Г.Я.Колесніков