Постанова щодо часткового задоволення позовних вимог кредитора АТ КБ “Приват Банк”, а саме зменшення позовних вимог на суму 40 576,76 грн.

Постанова щодо часткового задоволення позовних вимог кредитора АТ КБ "Приват Банк", а саме зменшення позовних вимог на суму 40 576,76 грн.

Номер провадження: 22-ц/813/7066/19

Номер справи місцевого суду: 523/14684/18

Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2019 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого                        Сегеди С.М.,

суддів:                        Комлевої О.С.,

Цюри Т.В.,

 

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

                                      

  встановив:

 

22 жовтня 2018 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 48 310,51 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що 31.07.2012 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 8100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява позичальника разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою є складаний між нею та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач умови договору виконав в повному обсязі, проте відповідач платежі належним чином не здійснювала, у зв`язку з чим станом на 02.10.2018 р. за нею виникла заборгованість у загальній сумі 48310,51 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.

20.11.2018р. від адвоката відповідачки Калініна С.К. надійшов відзив, в якому останній зазначив, що позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є необґрунтованим та безпідставним, а тому не підлягає задоволенню.

Свій відзив обґрунтував тим, що в анкеті-заяві не узгоджено суму бажаного кредитного ліміту, анкета-заява не містить інформації про те, що це є укладенням кредитного договору, а навпаки, в анкеті-заяві від 31.07.2012р. наявне волевиявлення клієнта на отримання пенсійної картки.

Крім того, оскільки в анкеті-заяві не зазначено розмір кредиту, розмір процентів за користування кредитом, значить сторони не досягли істотних умов договору, а отже договір не був укладений. Також відповідач посилалась на те, що позивачем не надано доказів щодо письмового повідомлення відповідача про інформацію, визначену ч.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Більше того, відповідач з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифів Банку не була ознайомлена.

Також надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку не містять підпису відповідачки, позивачем не надано доказів на підтвердження переказу та отримання відповідачем кредитної суми, позивачем не надано доказів його узгодження з розрахунком заборгованості.

Крім того, згідно розрахунку заборгованості, 30.11.2014р. виникла заборгованість перед позивачем, однак, позивачем не надано доказів підтвердження звернення до відповідача з вимогою про погашення заборгованості за кредитом.

Відповідач також наголошувала на тому, що до спірних правовідносин слід застосувати строк позовної давності.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2019 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за  договором кредиту № б/н від 31.07.2012 року у розмірі 48310,51 грн.

Стягнуто  з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суму судового збору у розмірі 1 762 грн.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення (т.1, а.с. 219-228).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 червня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду було відмовлено (т.2, а.с. 14-15).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2019 року та постановлення нового, яким у задоволенні позову Банку відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 29.11.2019 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 29.11.2019 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовАТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив із того, що позичальник – відповідач ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з чим станом на 02.10.2018 року склалась заборгованість в розмірі 48310,51 грн., в тому числі: за тілом кредиту – 7733,75 грн., по відсоткам за користування кредитом – 14182,66 грн., за пенею – 23617,41 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) – 500 грн., штраф (процентна складова) – 2276,69 грн.

Також стягнуто з відповідачки на користь позивача суму судового збору у розмірі 1762 грн.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що 31.07.2012 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 8100 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку (далі – Кредитний договір) (т.1, а.с.14).

В анкеті-заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку.

До Кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (т.1, а.с. 15-30).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним Кредитним договором станом на 02.10.2018 року складає 48 310,51 грн., з яких: 7733,75 грн. – тіло кредиту; 14182.66 грн. – нараховано відсотків за користуванням кредитом; 23617,41 грн. – нараховано пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. – штраф (фіксована частина), 2276.69 грн. – штраф (процентна складова) (т.1, а.с. 10-13).

Тобто, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 8100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, постійно сплачувала за кредит грошові кошти, останній платіж здійснила 19.07.2018 року в сумі 500 грн., однак на час звернення позивача до суду мала заборгованість по тілу кредиту у сумі 7733,75 грн. (а.с.11-13).

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами відповідно до стаття 629 ЦК України.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст. 1048, ч.1 та ч.2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Крім того, суд зазначив, що згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Разом з тим, судом не було враховано, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Однак, в анкеті-заяві позичальника від 31.07.2012 року взагалі процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, Банк просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 31.07.2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Так, витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку – 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування.

Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період – з часу виникнення спірних правовідносин (31 липня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (22 жовтня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Тобто відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Відтак, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом, пені та штрафу підлягає до задоволення у зв`язку з їх доведеністю, оскільки банком не надано належних та допустимих доказів своїх доводів.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з того, що відповідачка не підписувала Умов та Правил надання банківських послуг, якими передбачено їх нарахування.

При цьому, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, апеляційний суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав лише для стягнення з ОСОБА_1 суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 7733,75 грн.

Однак, враховуючи, що відповідачка та її представник були належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, та що надавали суду свій відзив на позовну заяву, у суду першої інстанції не було правових підстав для ухвалення заочного судового рішення (т.1, а.с.46-53).

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що матеріали справи не мають доказів отримання нею кредитних коштів у сумі 8100 грн., то вони є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у справі розрахунком заборгованості, із якого вбачається, що ОСОБА_1 отримала вказані кредитні кошти, постійно ними користувалася і сплачувала грошові кошти в рахунок погашення користування ними, при цьому останнє погашення кредиту відповідачка здійснила 19.07.2018 року (т.1, а.с.11-13).

З підстав викладеного, а також враховуючи практику Великої Палати Верховного Суду, яка міститься в її постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника заявника апеляційної скарги – адвоката Калініна С.К. про витребування доказів у справі (т.2, а.с.57-64), про що вказав в ухвалі суду від 27.11.2019 року про призначення справи до розгляду (т.2, а.с. 70-71).

При цьому слід зазначити, що у відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зазначає, що аналогічне клопотання було заявлено представником ОСОБА_1 – адвокатом Калініним С.К. в суді першої інстанції (т.1, а.с.58-61), однак матеріали справи не мають доказів його розгляду судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, апеляційним судом оцінюється критично, з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У відповідності до ч.1 ст. 261 ЦПК України за загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч.5 ст. 261 ЦПК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

З огляду на викладене, та враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 здійснила останній платіж на виконання умов Кредитного договору в сумі 500 грн. 19.07.2018 року (т.1, а.с. 12-зворот), то слід дійти висновку про те, що у Банку право на пред`явлення позову виникло протягом трьох років після 19.07.2018 року.

Оскільки банк звернувся до суду з позовом до відповідача 22.10.2018 року, тобто в межах як річного, так і трирічного строку подання позову, то строк давності ним не пропущений.

Що стосується доводів апеляційної скарги про неправомірне стягнення з відповідачки судових витрат, пов`язаних з оплатою судового збору в сумі 1 762 грн., то вони є обґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законодавчим актом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, отже саме правові приписи, закріплені в наведеному законі, підлягають застосуванню під час обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати у випадках, визначених у статті 5 цього Закону.

Пільги щодо сплати судового збору визначені ст. 5 Закону України «Про судовий збір». При цьому передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої цієї статті.

Як вбачається з наданих відповідачем доказів до апеляційної скарги, ОСОБА_1 є інвалідом другої групи (т.2 а.с.28).

За таких умов суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 судового збору.

Тому, рішення суду у частині стягнення з відповідача судових витрат також необхідно скасувати, компенсувавши Банку розмір сплаченого судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що позов задоволено частково, а саме на 16% та те, що відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то такі витрати потрібно віднести на рахунок держави шляхом компенсації банку 281,92 грн. сплаченого ним при поданні позову судового збору, пропорційно задоволеним вимогам.

Крім того, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь державного бюджету слід стягнути 422,88 грн., оскільки заявник апеляційної скарги звільнений від сплати судового збору.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв`язку з цим, оскаржуване заочне рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови, згідно якої позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» слід задовольнити частково.

Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 – 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

                                    постановив:  

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2019 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Стягнути з  ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН:  НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ: 14360570, заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором №б/н від 31.07.2012 року,у розмірі 7733,75 грн. (сім тисяч сімсот тридцять три гривні 75 копійок).

В решті позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» відмовити, як заявлених безпідставно.

Судові витрати у розмірі 281 гривень 92 копійок (двісті вісімдесят одну гривню 92 копійки) компенсувати Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ: 14360570, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ: 14360570, на користь державного бюджету України судовий збір у сумі 422,88 грн. (чотириста двадцять дві гривні 88 копійок).

Решту судового збору у сумі 2 220,12 грн. (дві тисячі двісті двадцять гривень 12 копійок) компенсувати Одеському апеляційному суду за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:                        С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Т.В. Цюра