Постанова про залишення Апеляційної скарги кредитора про стягнення заборгованості за кредитом без задоволення

Постанова про залишення Апеляційної скарги кредитора про стягнення заборгованості за кредитом без задоволення

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1624/18Головуючий по 1 інстанції Категорія: 27 – Русаков Г.С. Доповідач в апеляційній інстанції – Василенко Л.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого                    Василенко Л.І.

суддів                               Нерушак Л.В., Фетісової Т.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 липня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,:

в с т а н о в и в :

07 березня 2018 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18 лютого 2011 року відповідач отримав кредит в сумі 8 000 грн. у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок, однак відповідач порушив зобов’язання, кредит не повернув. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 своїх зобов’язань за кредитним договором, виникла заборгованість, яка станом на 21 лютого 2018 року склала 19 732,59 грн., з яких: заборгованість по кредиту – 6 963,59 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом – 3 692,47 грн., заборгованість за пенею та комісією –  7 660,69 грн., штраф (фіксована частина) – 500 грн., штраф (процентна складова) – 915,84 грн.

Вказану заборгованість, а також судові витрати розмірі 1 762 грн. позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 липня 2018 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Приватбанк» відмовлено.

Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що позивач не довів обставин про порушення відповідачем його майнового права договором, а відтак права позивача не є порушеними і підстави для їх захисту відсутні.

В апеляційній скарзі, поданій згідно до поштового штемпеля на конверті 20.08.2018, АТ  КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду м. Черкаси від 25 липня 2018 року, з підстав  порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, недостатньо повного дослідження письмових доказів  та дійсних обставин справи, що мають значення для її вирішення та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі. Судові витрати стягнути з відповідача.

Апеляційна скарга мотивована тим,  що районний суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку не дослідив надані позивачем докази та не дав їм належної оцінки. Суд першої інстанції не прийняв у якості доказу поданий банком розрахунок заборгованості та допустив однобічність та неповноту судового розгляду. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для його скасування.

Зазначив, що сторони погодили  усі істотні умови  кредитного договору, що підтверджується особистим підписом  відповідача у кредитному договорі.

Суд не висунув банку своєї вимоги про надання іншого розрахунку заборгованості і не зазначив свої вимоги відносно того, який має бути розрахунок заборгованості та з цього питання не постановив ухвалу.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому 26.09.2018 ОСОБА_3 зазначив, що суд першої інстанції правильно визначився з предметом спірних правовідносин, застосував відповідні положення закону для врегулювання спору та обгрунтовано встановив, що позивач не довів належними доказами вмотивованість своїх позовних вимог. Доводи апеляційної скарги вважає такими, що не спростовують висновків суду, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України  до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Так, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості  за кредитним договором б/н від 18.02.2011, ПАТ КБ «Приватбанк» на підтвердження своїх позовних вимог надало суду анкету-заяву ОСОБА_3 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк»  від 18 лютого 2011 року, в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: ім’я по-батькові, серію та номер паспорта, сімейний стан, освіту, адресу проживання.

Проте, вищезазначена заява не містить відомостей про те, що він не лише ознайомився з її змістом, а й отримав ці умови та правила, з якими він погодився, про що має бути зазначено в документі.

За відсутності у сторони цих стандартних умов та правил банку, які є невід’ємною частиною договору, оскільки містять його істотні умови, які в заяві-анкеті не викладені, сторона не має можливості свідомо здійснити своє волевиявлення при укладенні договору та дотримуватися його умов, тобто визначити свою поведінку за цими правилами, що є необхідною умовою для вільного волевиявлення особи при укладенні правочину, передбаченого ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Також, в анкеті заяві зазначено, що ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, позичальник просить надати перераховані нижче послуги: платіжна картка «Універсальна», зарплатна картка, картка «Gold», пенсійна картка, ощадкнижка (депозит), дебетова особиста книжка та ідентифікація з паспортом.

ОСОБА_3, згідно до проставленої ним відмітки, обрано платіжну картку «Універсальну», однак у бланку анкети-заяви, в порушення вимог її заповнення та оформлення, останнім не заповнена графа кредитного ліміту за платіжною карткою, що унеможливлює встановлення обставини дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів.

Водночас урахуванню, при вирішенні даного спору, підлягає і те, що згідно до довідки Банку  про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки  клієнта ОСОБА_3  від 07.05.2018, у графі інформація  вказано картку, за якою позивач і просить стягнути заборгованість у відповідності до виписки по картковому рахунку, «Gold 55+» та зазначено про те, що старт карткового рахунку проведений 06.12.2016 зі встановленням кредитного ліміту 6 400 грн., та його подальшого збільшення 08.12.2016 до 8 000 грн.

Крім того, в приведеній анкеті-заяві відсутня графа про те, що клієнт «карту «Універсальну» та пін отримав», яка крім того має бути скріплена підписом позичальника. Також відсутні данні й про отримання ОСОБА_3  картки «Gold 55+», як і підстав на яких вона видавалась позичальнику, та, відповідно, умов на яких остання повинна була діяти і обслуговуватись.

Твердження Банку про те, що ОСОБА_3 18 лютого 2011 року отримав банківську картку, яка періодично перевипускалась, а строк дії договору, відповідно, пролонгувався з поповненням карткового рахунку новими сумами кредитного ліміту є недоведеними, оскільки матеріали справи не містять даних про те, що відповідач отримував від позивача картки: «Універсальну», «Gold 55+» та «пін» до них.

Надана Банком комп’ютерна роздруківка фотознімку відповідача з пластиковою карткою, не може бути прийнята судом як належний та допустимий  доказ, оскільки на фотознімку не відображено інформації щодо номера цієї картки, терміну дії та на підставі якого саме договору вона видавалася.

У підтвердження доводів заборгованості за кредитним договором, позивач надав суду розрахунок заборгованості за договором  б/н від 18.02.2011 укладеного між сторонами, який визначений періодом з 06.12.2016  по 21.02.2018, який судом правильно визначений як аналітичний документ банку, складений в односторонньому порядку, що не був погоджений із відповідачем, тому він не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

Наявна в матеріалах справи паперова копія електронної виписки по карткових рахунках, не посвідчена у порядку, передбаченому  законом.

Виходячи зі змісту ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів, як: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер.

Згідно п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обов’язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами НБУ. Постановою Національного банку № 22 від 21 січня 2004 року встановлені вимоги до оформлення вищезазначених розрахункових документів.

ПАТ КБ «Приватбанк», під час розгляду справи в суді першої інстанції, не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу згідно заяви б/н від 18 лютого 2011 року та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кредитні кошти.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про платіжні системи» платіжна картка – електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій  формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди ( стаття 638 ЦК України).

Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15), від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ПАТ КБ «ПриватБанк», в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних доказів в підтвердження своїх вимог.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що підписання заяви-анкети позичальником є приєднання до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, оскільки заява є невід’ємною частиною кредитного договору та визнання відповідачем факту підписання заяви і отримання кредитної картки, не варте уваги, оскільки із підписаної анкети-заяви не вбачається, який кредитний ліміт за платіжною карткою установлений позичальнику, що унеможливлює встановлення обставин дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів.

Крім того, в анкеті-заяві відсутня графа про те, що клієнт «карту та пін отримав», яка крім того має бути скріплена підписом позичальника. Інших доказів отримання 18 лютого 2011 року кредитної картки саме на тих умовах, що вказує позивач суду не надано.

При цьому підписана ОСОБА_3 анкета-заява не містить тих істотних умов кредитного договору, з яких було б можливо встановити умови, на яких він укладався.

Згідно до наданого ПАТ КБ «ПриватБанк», у підтвердження заявлених позовних вимог, розрахунку заборгованості відповідача за спірним кредитним договором станом на 21 лютого 2018 року (без зазначення початкової дати виникнення заборгованості та наведення відповідного розрахунку його складових) остання становить 19 732 грн. 59 коп., з яких 6 963 грн. 59 коп. –   заборгованість за кредитом; 3 692 грн. 47 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом;  7 660 грн. 69 коп. – заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. – штраф (фіксована частина);  915 грн. 84 коп. – штраф ( процентна складова).

Проте, відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, банк повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та, відповідно, на умовах встановлених договором.

Однак банком це зроблено не було, внаслідок чого колегія суддів погоджується з  висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору, саме на тих умовах які заявлені позивачем.

Таким чином суд першої інстанції розглянув позовні вимоги саме в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих позивачем.

Частина 2  ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини  є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не висунув банку своєї вимоги про надання іншого розрахунку заборгованості і не зазначив свої вимоги відносно того, який має бути розрахунок заборгованості та з цього питання не постановив ухвалу  є безпідставним з огляду на наступне.

Так, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У свою чергу суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України  суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином доводи, викладені в апеляційній  скарзі про те, що оскаржуване  рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до невірного  вирішення спору, що, відповідно, є підставою для його скасування, з огляду на викладене, є безпідставними.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб’єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в  :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий                                                                                       Л.І. Василенко

 

Судді                                                                                                    Л.В. Нерушак

Т.Л. Фетісова

 

Повний текст постанови суду складено 04 жовтня 2018 року.